Сон маленької Шарі

Воскресіння дочки Яіра, Карл Генріх Блох

У невеликому селі Галилеї щойно зійшло сонце. Сонні хмари пливли в небі.

А в цей час розгублені люди питали себе, як можна було б продовжити ще один день для маленької Шарі.

– Ну, як вона провела ніч?

Яір, її батько, сумно похитав головою.

– Вона не прийшла до тями. Думаю, уже нічим не можна зарадити.

– Але все-таки має бути щось, що може її врятувати. Її запальної посмішки і її веселости буде бракувати всьому селу.

– Можемо лише молитися і сподіватися на Божу милість.

– Ми могли б запровадити піст, як це зробив Давид для свого сина. Хто знає, можливо, Бог змилосердиться над нею і вислухає наше благання.

– Марно. Навіть постом Давиду не вдалося врятувати сина. Жоден піст не може змінити те, що Бог постановив.

– Піст змиє гріхи всього народу, і ми зможемо стати у храмі з душею, вільною від наших гріхів. Я впевнений, що Бог повернеться до нас і втішить нас у журбі.

– Бог хоче переміни самої людини, а не її страждання. Немає, отже, сенсу додавати інші страждання, пов’язані з постом і відмовою від чогось: якщо це шлях, який ми повинні пройти, то нам треба прийняти біль, бути сильними і мати віру в Бога.

– Якщо ми помилилися в нашому житті, ми змінимося. Якщо ми десь були неправі, ми направимо. Якщо ми виявили неповагу до Бога, попросимо пробачення.

Нехай люди будуть випробувані, нехай закликають Бога, не торкаючись їжі або розваг.

Нехай ми принесемо в дар наші страждання для порятунку Шарі.

– Я вже багато років є начальником синагоги і знаю, що жоден піст не може змінити людського серця.

І Бог, Який читає таємниці нашого сумління, не має потреби у жертвах, щоб знати те, що є корисним для нашого життя.

– Але ж і Бог має серце; ми попросимо Його врятувати життя дитини.

Очі Яіра наповнилися сльозами.

Він знову пригадав слова свого батька, які почув ще дитиною: не варто плакати – ти ж бо чоловік.

Але сльози були сильнішими, ніж слова батька.

Він зібрався з силами, також і тому, що почали підходити люди.

Серед них Яір упізнав Ісуса і пішов Йому назустріч. Напередодні старійшини села, знаючи, що Він перебував поруч, пішли до Нього просити, щоб Він прийшов до маленької Шарі.

Ісус, почувши цю історію, сказав, щоб вони поверталися до села і мали віру. Старійшини сподівалися на щось більше, обнадійливіше, але мали довіру до цього Чоловіка з чемними манерами і зосередженим поглядом.

– Господи, я знаю, що Тебе покликали. Не хотів турбувати Тебе. Але, оскільки Ти вже тут, прошу Тебе, допоможи моїй дочці, якщо цього бажає Бог.

Ісус міцно стиснув його плече.

– Як вітер гуляє серед стовбурів дерев, так і Бог перетрушує сумління людей. Він відчув подих твоєї віри і зворушився твоєю довірою до Нього. Не бійся, Бог не потребує випробувань чи жертв, щоб зрозуміти біль батька. Покажи Мені, де твоя дочка.

Яір провів Ісуса до ліжка, де Шарі з усіх сил боролася зі смертю.

Жінки, що підтримували на дусі матір, піднялися і вийшли.

Навіть музики і співаки, готові заграти траурну музику, залишили Ісуса і батьків наодинці з дитиною.

Ісус підійшов до виснаженого тіла Шарі.

Її очі були закриті.

Ісус вийшов на світло і в тиші кімнати спитав Шарі, як сильно вона хоче жити.

Його погляд зосередився на цих погаслих очах дитини.

Ніхто, крім Ісуса, не почув відповіді.

– Так, я хочу бігати, як вітер в пустелі, співати, як пташки небесні, омити своїми сльозами маленькі пагони, просинатися, щоб торкатися ранкової роси, я хочу захоплюватися кольором квітів і вдихати їх пахощі, я хочу довіряти мої секрети зіркам і плакати від радости перед дивами життя.

Ісус простягнув руку, немовби у потаємному і нескінченному жесті ніжности.

Шарі відчула теплоту цього простого доторку і відчула, що холод смерти відступає.

Закритими очима вона подивилася на обличчя Чоловіка, Який боровся за неї.

Шарі продовжувала благати Його.

– Так, я хочу далі жити, так, як Ти цього хочеш. Я відчуваю це у Твоєму подиху і у Твоїй зворушливій посмішці. Будь ласка, допоможи мені піднятися з цього ложа, щоб я могла знову насолоджуватися кожним сходом сонця, який настає за його заходом.

Ісус обережно поклав руки на обличчя Шарі і сильно його стиснув.

Він відчув, як почало спадати її напруження, і життя з новою силою зануртувало в цих обіймах.

Батьки не в змозі сказати, чи це був жест цілителя, чи ласкавий жест особи, з якої виходить повнота життя. Можливо, те і те.

Загублені в боротьбі між болем і надією, вони почули, як їх кликав Ісус.

– Ви вже одного разу дали життя вашій дочці. Тепер Бог знову довіряє її вам, щоб ви продовжували радіти разом з нею. Ось вона, відкрила очі і шукає вас.

Яір кинувся до ніг Ісуса.

– Мій Господи, я знав, що Ти зрозумієш. Скажи мені, що я маю робити, щоб бути гідним Твоєї присутности.

– Не бійся, Бог почув твою молитву. Тепер підійди до неї, вона потребуватиме твоєї допомоги. Про одну річ, однак, Я тебе попрошу: не говори нічого про те, що тут сталося. Коли хтось питатиме тебе, відповіси, що дівчинка спала і прокинулася.

– Так, мій Господи. Люди зворушуються величними речами, але не можуть сприйняти голос, який промовляє до серця. Радість, яку Ти сьогодні приніс у наш дім, є знаком того, що Бог хоче, аби кожна сльоза перетворилася в усмішку. Про це я буду свідчити людям, які спитають мене про Шарі.

Ісус посміхнувся цій сміливій людині, погладив розхристану голову Шарі і зник серед людей, які чекали назовні будинку, не сказавши ні слова.

Попередній запис

Свобода, яку мають діти

Маленьке село, як і завжди, жило своїм сонним життям. Чоловіки й жінки ховалися в затінку якогось дерева, щоб розповідати одні ... Читати далі

Наступний запис

Ісус і прокажені

Зцілення 10 прокажених, Джеймс Тіссо Дорога, видряпавшись на пагорб, покотилася у невелику долину. Коли поширилася чутка, ... Читати далі