Хто хоче бути великим, хай стане слугою

Настанова апостолам, Джеймс Тіссо

Запорошена дорога Юдеї ставала важкою під полуденним сонцем. Учні вдивлялися в небокрай з усе більшим бажанням побачити якесь маленьке село. Ще трохи і вони зможуть освіжитися холодною водою з криниці і, нарешті, закінчити дискусію у тіні пальм. Вони й справді вже довго говорили про те, хто найбільший серед них.

Коли подорожні прибули в село, люди, дізнавшись, що серед них є пророк, прийняли їх радо і дали їм підкріпитися. Деякі старші запропонували свої домівки, щоб могли відпочити в затишку. Але Ісус надав перевагу відпочинку в тіні дерев, де Він міг би вільно поспілкуватися зі Своїми учнями.

Отож, коли вони повсідалися, Він почав говорити.

– Про що ви говорили в дорозі?

Учні, здивовані цим запитанням, не відповідали, лиш запитливо переглядалися, ніби шукаючи, хто ж розповів Ісусові про цю розмову, яка мала залишитися між ними.

– Я вам скажу, про що ви говорили: ви хочете визначити, хто з вас найбільший.

Його голос був спокійний, Він промовляв тоном людини, якій не потрібно дошукуватися правди, бо вже знав її. У Його очах не було ні гніву, ні образи, а лише бажання, щоб і вони теж зрозуміли, що Він уже знає.

У нескінченному мовчанні, яке, здавалося, тривало вічність, Петро знайшов у собі сили говорити.

– Так, це правда, ми обговорювали, хто є першим серед нас. Усі учні, навіть учні Івана Хрестителя, мають лідера, який здатний вести розмову з Учителем. Навіть і мої матроси мали потребу в авторитеті, коли небезпека або невизначеність тривожили їхнє плавання.

– Тому й ми обдумували те, хто мав би ним бути, коли Тебе нема.

Учні відірвали свій погляд від пустельного пилу і перелякано спостерігали за тонкою ниткою, яка зв’язувала Петрові та Ісусові аргументи. Вони знали, що Петро говорив те, про що й самі думали. Однак не могли здогадатися, що ж Ісус мав на те відповісти.

– Петре, ти маєш мужність сильної людини, інакше б не покинув усе, щоб іти слідом за Мною. Та попри це, твоїх сил замало, аби врятувати тих, хто перебуває в небезпеці. Ти також не можеш подолати заздрість, корисливість, ненависть і злобу, яким люди здатні давати волю, коли відчують привабливість влади.

Петро відчував, що може вже докладніше переповісти їхню розмову.

– Хтось запропонував Юду за нашого лідера, тому що йому довірено наш гаманець з грошима. З його допомогою він міг би подбати про наші потреби, прихилити до нас вояків і тих, хто має ключі влади, якщо у цьому буде потреба.

Але потім виступили два брати, Яків та Іван, сини Заведея, кажучи, що ми повинні подбати про вірне дотримання Твого навчання. І вони знайдуть спосіб, щоб про всю Твою працю пам’ятали і славили її. Але для цього їм необхідно над усім мати владу.

Інші обурювалися, тому що кожен відвойовував для себе право поширювати Твоє навчання.

Потім, поки ще тривала дискусія, взяв слово Іван.

Він запропонував очолити групу мені, тому що я вмію Найкраще зі всіх подбати про виконання Твоєї волі.

Тепер ми хотіли б дізнатися від Тебе, хто має бути найбільшим серед нас, хто зможе керувати іншими, Коли Ти будеш відсутній.

Ісус нічого не сказав. Він дивився в далечінь, туди, куди лише вітер міг досягти. Він розмовляв з Отцем, але цієї розмови ніхто не міг почути.

Потім, звертаючись до Своїх учнів, сказав:

– Царі народів мають своїх підлеглих, на кому вони утверджують свою владу. Але у вас так не буде: кожен буде царем себе самого. Коли вам доведеться боротися з бурхливим морем, що кидає вашим човном, ви повинні мати силу впоратися з цим самі. Тому ви мусите навчитися плисти посеред вороже настроєних людей. Ніхто серед вас не є більшим, бо ви маєте навчитися бути слугами істини. Для цього вам не потрібні гроші, ані скіпетр, який би засвідчував вашу владу.

Учні мовчали, але в умі кожного Ісус читав єдине запитання: хіба це можливо, щоб усі були рівними, а навіть слугами тих, до кого вони повинні іти з навчанням?

– Слуга не знає, що робить його пан і навіть не знає його клопотів. І так власне має бути, бо так влаштоване життя. Але перед лицем правди і справедливости ніхто не може претендувати на те, щоб бути найвищим суддею, тому що тільки Бог знає життя, яке протікає в кожному з вас і в усіх тих, хто піде за вами.

Я перший став служити вашим труднощам. Я міг би відчувати Себе великим, бо Я знаю речі, які Бог відкрив Мені.

Але немає більшого вчителя за того, хто віддасть своє життя за учнів своїх, щоб також і вони пізнали той самий дух, який дає силу їхнім ділам.

Учні були заглиблені у свої думки.

Ісус продовжував.

– Ваша велич буде вимірюватися здатністю приступати до ран тих, хто страждає, смиренням, що дозволить вам наблизитися до слабких, як до сильних, до слуги, як до господаря.

Віднайдена радість, відновлене право, відкрите знання, сама присутність Бога буде винагородою за вашу службу, славою, що сяятиме перед людьми і перед Богом.

Цього Я намагаюся вас навчити, щоб вас не збив з пантелику дзвін грошей чи облесливі слова престижу та чести, коли вам доведеться іти дорогами світу.

Але зараз ми повинні віддячити цим людям, що приймають нас і чекають від нас слова розради. Я знаю, ця мова не є легкою, але ми будемо мати досить часу, щоб просвітити темні стежки вашої віри.

Тоді Ісус піднявся і пішов до людей, які чекали, щоб почути Його слова.

Учні радо пішли за Ним, відганяючи сумніви в закутки свідомости.

Попередній запис

Ісус бавиться з дітьми

Ісус зупинився в маленькому селі на березі Тиверіядського озера, чекаючи на човен, який мав перевезти Його разом з учнями на ... Читати далі

Наступний запис

Запрошення від властей

Пориви гарячого вітру доносили, разом з піском з пустелі, голоси людей, що наближалися. Там були цілі сім’ї, хворі, які з ... Читати далі