Ісус зупинився в маленькому селі на березі Тиверіядського озера, чекаючи на човен, який мав перевезти Його разом з учнями на другий кінець озера. Учні розмовляли між собою, тоді як Ісус спостерігав за невеликими брижами на озері.
Поруч бавилися сільські діти.
Вони вирішили побудувати щось з піску і той, хто виграє, мав би придумати якесь покарання для інших.
Та перш ніж почати, вони поділилися на дві групи і взялися обговорювати, які мають бути правила.
Раптом Ісус відчув, що його хтось тягне за туніку.
– Ти можеш допомогти нам побудувати човен? – Це був малюк з живими очима, який, очевидно, хотів виграти це змагання.
Ісус посміхнувся, взяв малюка за руку і присів на піску в оточенні Своїх маленьких робітників. Він почав давати поради і віддавати накази, які кожен виконував з дуже ревно. Трохи піску тут, трохи води там, трохи поправити носову частину, трохи переробити корму – і човен був готовий.
Інша команда також закінчила роботу. Вони побудували невелике село.
Але яким чином вирішити, яка з цих двох робіт була кращою?
Ісус запропонував покликати Його учнів, аби вони розсудили спір. І ті постановили, що, без сумніву, човен був кращим витвором.
Малі співробітники Ісуса почали тішитися, тоді як інші стали протестувати.
– Це несправедливо, Він вам допомагав, – сказали вони хором.
– Вони все зробили самі: Я лише радив їм, як човен можна зробити красивішим, – захищався Ісус.
– Але Ти не мав би в цьому брати участь.
– Але Я лише допомагав їм! Якби ви Мене попросили, то Я допоміг би і вам.
– Однак це не рахується, Ти занадто великий, щоб бавитися з нами.
– Занадто великий? Оскільки вони прийняли Мене до гурту, то порахували Мене одним із них. Вам так не здається?
Хтось почав поступатися. Але найбільш непоступливі не здавалися.
– Але в правилах не було, що Ти їм допомагатимеш.
– А які ті правила?
Ніхто не знав, як відповісти, тому що ніхто не встановлював правил.
Тоді Ісус запропонував обмін.
– Зробимо ось як: Я буду ставити вам запитання, і якщо ви відповісте Мені, тоді покараний буду Я; в іншому разі Я виграю і покарання буде ваше.
Вони радо погодилися і посідали собі, забувши про змагання.
– Перше запитання: хто з вас найбільший?
– Я, – з готовністю відповів хлопець, який насправді виглядав найбільшим.
– Добре! Я призначаю тебе капітаном цього човна. Настав час витягувати сіті, але один моряк тебе не слухається. Що ти робитимеш?
– Крикну йому, що я тут капітан і він мусить робити те, що йому кажу.
– А він тобі відповідає, що його це не обходить.
– Отже, я накажу його зв’язати і покарати.
– Але якщо бракуватиме однієї людини, ви не зможете підняти сіті.
– А я замість нього поставлю когось іншого.
– Але в човні кожен має своє завдання. Якщо, наприклад, ти покличеш того, хто відповідає за вітрила, хто тоді слідкуватиме за напрямком вітру?
– Я сам про це подбаю, – відповів «капітан».
– Але ти тримаєш в руках штурвал і не можеш його полишити.
– Тоді я заберу когось від сітей і пошлю пильнувати вітрил.
– Сіті повні риби, і нікого не можна забрати.
– Знайду когось, хто має найменше обов’язків.
– Ти не можеш цього зробити, бо в ту хвилину всі є саме на тих місцях, де вони необхідні.
– Що ж, тоді я не знаю, що мені робити.
– Якщо не знаєш, то ти програв.
– Зачекай, зачекай. Я туди поставлю найбільшого і найсильнішого за всіх.
– Але ти не можеш нікого переміщати.
– Добре, я здаюся.
– Усі здаєтеся?
– Ні, почекайте, я придумав: розв’яжу того, хто не хоче мене слухатися, і скажу йому, що не каратиму його, якщо він буде себе добре поводити, і намагатимусь переконати його, що без його допомоги не обійтися.
– Молодець, а як щодо твого капітанського гніву?
– Що ж, я про нього не думатиму, бо треба керувати човном.
– Молодець, ти знайшов правильне рішення. Ви виграли.
– Тоді Ти повинен понести покарання.
– Ісусе, підійшов човен, – перебив їхню розмову Іван.
– Тоді Моїм покаранням буде – стати моряком. Допоможу Моїм учням сісти у човен і, коли капітан скаже Мені, що все готово, Я відштовхну човен від берега, а потім сам туди сяду.
Так Він і зробив.
З човна Він помахав дітям рукою і сів поруч з Петром.
– Чи ти зрозумів, що Я зробив? – запитав його Ісус.
– Думаю так: якщо хтось збунтується, не має сенсу сердитися або карати його. Кожен капітан повинен знати, як за будь-яких обставин вміти цінити свій екіпаж задля добра всієї команди.
– І це власне те, що ви повинні завжди робити: поважати і допомагати тому, хто є у труднощах, – це єдиний спосіб, як можна чинити правосуддя.
Петро мовчав, а човен мирно плив плесом озера. Він знав, що люди не завжди так поводяться, бажаючи зазвичай радше помсти, ніж справедливости.
І навіть він, коли дозволяв гніву себе опанувати, знав, що не поводився як хороший капітан.
