Ісусова манера говорити

Усі служби вже завершилися і двері храму були зачинені.

Але люди, замість того, щоб розійтися, зібралися на сусідній площі.

Ходили чутки, що Ісус зупинився в їхньому місті, і вже невеликий натовп чекає Його недалеко від храму.

Справді, Ісус, після служб, у яких узяв участь, сидів у кутку площі.

Він спостерігав за натовпом, який стікався з усіх боків. Було ясно, що вони прийшли заради Нього.

Він чув, як вони наближалися, відчував їхню потребу у втішанні і в підбадьоренні.

Усіх слів, які вони до цього почули в храмі, було замало, щоб примирити їхній дух з життям, яке не завжди було легким.

Це були селяни, пастухи і рибалки, діти і літні люди – простий люд, і кожен ніс з собою свою історію страждань і нужди.

Та попри те їхні очі були усміхнені і сподівання на кращі дні було їх найбільшою розрадою.

Вони вірили в Бога і знали, що Він ніколи їх не покине, як це вже не раз доводив народу Ізраїля.

Ісус відчував довір’я, що тріпотіло, як ранковий вітерець, у їхньому лахмітті.

Тепер вони були поруч з Ним і чекали на слово, яке сповнить обіцянку предків.

Він повинен був говорити про Бога.

Але що вони зрозуміли з того, про що напередодні говорили первосвященики?

Він досі чув їхні слова:

«Бог є Богом отців наших, Бог, Який вивів нас із рабства, дасть нам славу, коли Месія повернеться до мас».

І далі: «Люди повинні дотримуватися всіх законів, які Він, добрий і справедливий Бог, дав нам через Мойсея і пророків; нічого, жодного припису не буде зневажено з того, чого нас вчить Писання».

І ще: «Це є Бог, у Якого ми повинні вірити, це є Бог, Який хоче від нас послуху і самопожертви, щоб спокутувати наші гріхи і таким чином взяти участь у Його нічній славі».

І знову: «Ви повинні любити Бога, молитися у дні, присвячені Йому, і смиренно приймати Його волю».

Що ж з усього цього зрозуміли люди?

Ісус запитливо подивився в їхні тривожні очі. Але ніхто не запитав Його про пророків, приписи, про славу Божу. Ніхто не піднявся, щоб шукати в блакитному небі знак від Бога.

Ісус знав, чого бажали ці люди; Він не хотів їх позбутися, не хотів відійти роздратований тим, що вони ніколи не зможуть Його зрозуміти.

Він подивився, один за одним, у їхні усміхнені очі і кожному подарував усмішку, яку вже ніхто не забуде.

І почав говорити:

«Ніхто не судитиме вас за те, ким ви є, ніхто не має права зневажити вас у вашій простоті. У вас вже є те, чого ви шукаєте, але ви не вмієте це розпізнати. Ви маєте потребу у дружньому слові, у подиху надії, у заспокійливих обіймах, у захопливій радості, щоб заново відкрити для себе життя, яке вам належить.

Подивіться на вашого ближнього: він просить лише потиску руки, прагне віднайти в обіймах тепло, віднайти радість, яку жадібне життя забрало від нього.

Подивіться в обличчя людини, що поруч з вами, і не бійтеся побачити там лице Бога.

Тому що Він тут, поруч із нами, у простягнутій на знак дружби руці.

Який дар може бути більший за жест прощення, який ладан є пахучіший за того, хто витирає сльози стражденному, яке світло яскравіше від того, хто може втішити хоча б одного зі своїх ближніх?

Бог уміє бути всім цим, знає, що життя – найцінніше добро, яке Він нам дав.

Тому ви повинні відчувати Його мов дихання, яке дає силу вашим дням, не боячись його всеосяжности і всемогутности.

І коли ви знайдете квітку, принесіть її до Божого дому, храму, щоб віддати Йому похвалу: це буде жестом вашої дружби і взаємного визнання».

Здавалося, що очі людей відблискували незнаним кольором.

Це був той самий колір надії, який просвічував з очей Ісуса.

І тоді, коли навколо панувала тиша, Ісус сказав:

«Блаженні ті, що вміють бачити світло сонця і зірок, тому що вони ніколи не втратять бажання боротися за правду і справедливість. Вони в людських стражданнях зможуть побачити присутність Бога, Який робить кожну людину великою».

Невелика зграя птахів пролетіла над людьми, що сиділи, заглушивши своїм співом голос Ісуса. Хтось скористався цим, щоб доторкнутися до Його туніки, бажаючи схопити і перейняти силу Його слів.

Ісус відчув, що на цей день уже буде досить.

«Тепер повертайтеся до ваших осель, скажіть, що Бог є поряд з тими, хто шукає Його, посміхніться до тих, хто вам простягне руку, й облегшіть тягар ваших тривог.

Сьогодні свято, і Бог сяде з вами за стіл, щасливий з того, що ви Йому побажаєте запропонувати».

Люди стояли нерухомо, не ймучи віри, що хтось може говорити так, що й навіть вони здатні зрозуміти. Вони чекали чогось іншого, навіть якщо достоту не знали чого саме, проте нічого не відбувалося. І справді, Ісус, пройшовши між ними, попрямував до будинку Петра, щоб продовжити щойно розпочате свято.

Попередній запис

Симон (названий Петром) зустрічає Ісуса

Під останніми променями місяця човен повільно повертався до берега. Сьогодні, як і в решту днів, боротьба за виживання посеред моря ... Читати далі

Наступний запис

Петро, Ісус і натовп

Ісус зціляє сліпих і кульгавих на горі, Джеймс Тіссо Перед будинком Петра шумно юрмився натовп, який ... Читати далі