Іоаннове хрещення покаяння являло собою обряд, який він звершував над тими, хто прийняв звістку про наближення Царства Небесного. Предтеча хрестив тих, хто приходив до нього з метою символічного змивання гріха з тіла після очищення душі через сповідь і благі справи. Хоча варто зазначити, що “слово “хрещення”, яке означає таїнство залучення до християнства, і “хрест” є однокорінними словами лише в ряді слов’янських мов. Грецькою “хрестити” – “баптізо”, буквально “занурювати”, оскільки хрещення звершувалося зануренням у воду. Хрест (який був відомий і в дохристиянських культах) міг стати символом християнства лише у зв’язку з особливим сенсом розп’яття. Іменування Іоанна “Хрестителем” – результат калькування грецького Іоаннес Баптістес. Він хрестив людей, занурюючи їх у воду, не використовуючи символу і самого поняття хреста (зображення хреста як аксесуара Предтечі у відомій картині А. А. Іванова “Явлення Христа народу” – історична неточність)”, – стверджує доктор філософських наук А. М. Каримський[1].
Це хрещення мало паралелі і у звичайних правовірних юдеїв. Обмивання проводилося в спеціальному релігійному басейні – “мікві”. Подібні басейни для ритуального очищення влаштовувалися в кожному заможному будинку того часу. Особливо багато їх було в Єрусалимі. Сотні таких басейнів розкопані археологами. Проте в особливо важких випадках ритуальної нечистоти всі юдеї мали пройти очищення в річкових водах.
Цей юдейський обряд називається “т’білá” (“твіл”), від цього слова утворено єврейське прізвище Іоанна – “hа-Мтабель” (“Хаматвіл”) – “здійснюючий ритуальне очищення водою”, яке було перекладене грецькими перекладачами Євангелій як “Хреститель”, а ім’я Йоханан стало Іоанном. Ессеї посилили вимоги до обряду, на відміну від ортодоксальних юдеїв вважаючи, що необхідність ритуального очищення виникала не тільки від дотику до нечистого предмету чи тварини, але і від поганих вчинків. Тому якщо людина проходила обряд занурення у воду без покаяння, на їхню думку обряд ставав чистою формальністю і не приносив очищення; така концепція була помітним нововведенням. Цей обряд ритуального обмивання ессеї тлумачили не тільки як символ покаяння, але одночасно як обряд посвячення в члени своєї громади.
Іоаннове хрещення відрізнялося від очисного обмивання прозелітів тим, що відбувалося вже над юдеями, а від щоденних ритуальних обмивань ессеїв воно відрізнялося тим, що було одноразове і більше не повторювалося.
Хрещення Христове
Слухаючи Предтечу, народ постійно перебував в очікуванні, деякі “роздумували в серцях своїх про Іоана, чи не Христос він” (Лк. 3:15), що він категорично заперечував. І в цей час серед юрби на березі річки Йордан у Вифаварі[2] (Ін. 1:28), з’явився Чоловік з Назарету. Він разом з усіма готувався прийняти хрещення від Іоанна. Коли Іоанн підійшов до води, всіх вразили дивні слова, звернені до Галилеянина: “Мені треба хреститися від Тебе, і чи Тобі приходити до мене?” Відповідь Ісуса: “Облиш нині, бо так належить нам виконати всяку правду” (Мф. 3:14,15), – нічого не пояснила оточенню, але для Іоанна мала певний зміст – і він погодився звершити обряд. Під час хрещення “розкрилися Йому небеса, і побачив Іоан Духа Божого, Який сходив, мов голуб, і спускався на Нього [Ісуса]”. І голос пролунав з неба: “Це є Син Мій Улюблений, в Ньому Моє благовоління” (Мф. 3:16,17).
Сам же Іоанн це засвідчив наступними словами: “І свідчив Іоан, кажучи: я бачив Духа, Який сходив з неба, мов голуб, і перебував на Ньому. Я не знав Його; але Той, Хто послав мене хрестити водою, сказав мені: на Кому побачиш Духа, Який сходить і перебуває на Ньому, Той хреститиме Духом Святим. І я бачив і засвідчив, що Цей є Син Божий” (Ін. 1:32-34). Таким чином, за Іоанновою участю всенародно було засвідчене месіанське покликання Ісуса.
Після хрещення Ісуса Іоанн “хрестив в Еноні, поблизу Салима, бо там було багато води; і приходили туди, і хрестилися” (Ін.3:23). Євангеліст Іоанн пов’язує появу перших з дванадцяти апостолів саме з проповіддю Іоанна Хрестителя: “Наступного дня знову стояв Іоан з двома з його учнів. І, побачивши Ісуса, Який ішов, сказав: ось Агнець Божий. Почувши від нього ці слова, обидва учні пішли за Ісусом” (Ін. 1:35-37).
* * *
На думку богословів єврейський народ у той час шанував Іоанна вище за Христа. Іоанн Предтеча все своє життя проводив у пустелі, був сином священика, носив одяг з верблюжої шерсті, закликав усіх до покаяння і, більше того, народився від неплідної матері.
Ісус Христос народився в незнатній родині, бо Його народження від Діви, проповідуване пророками, не було ще всім відоме. Він виховувався в звичайному домі і носив звичайний одяг. Ісус, Який прийшов хреститися до Іоанна, сприймався сучасниками як проста людина, тому св. Іоанн Золотоуст пише: “От чому, щоб така думка не утвердилася в народі, під час хрещення Ісуса небеса відкриваються, Дух сходить і разом з Духом Голос, що сповіщає достоїнство Ісуса як Єдинородного Сина Божого”.
У Євангелії від Іоанна (Ін. 3:27-36) наводяться слова Іоанна Предтечі, які ясно свідчать про його переконання в месіанській гідності Христа, більше того, Іоанн свідомо схиляється перед Сином Божим, Який прийшов у світ: “Йому належить рости, а мені умалятися. Хто приходить згори, Той над усіма є, хто від землі – земний є і по-земному говорить. Хто з неба йде, Той над усіма є” (Ін. 3:30,31). Ряд авторів вбачає суперечність між цим місцем і уривком із синоптичних Євангелій: “Чи Ти Той, Хто має прийти, чи нам іншого чекати?” (Мф. 11:3). Слід зазначити, що Іоанн, який був переконаний у месіанській гідності Ісуса Христа, відправив учнів до Христа, щоб вони особисто побачили Христа, почули проповідь, чудеса і увірували в те, що Ісус є очікуваний Месія. Після чого учні Іоаннові мали піти за Христом. Іоанн зробив так, тому що будучи пророком, передбачав свою швидку кончину.
[1] Ця думка абсолютна слушна, але слід зазначити, що зображення Іоанна Предтечі в мистецтві з хрестом у руці, ставить собі за мету не відтворення історичної автентичності, адже про Іоаннову зовнішність нам взагалі мало що відомо, а з метою відрізнити його від інших біблійних персон і мистецьких образів.
[2] Точне розташування Вифавари не визначене, однак з XVІ ст. цим місцем вважається територія, де зараз знаходиться монастир Святого Іоанна, за кілометр від сучасного міста Бейт-Авара (приблизно 10 км на схід від Єрихону).
