З Богом буває нестерпно важко, адже Він «хоче, щоб усі люди спаслися і досягли пізнання істини» (1Тим. 2:4), – тобто кожен з нас. Проте ми особисто не дуже хочемо сприймати Божественну науку, тому час від часу Господь змушений «вживати заходи»: допускати в людські життя… не смерть, руйнацію і страждання, це справа виключно рук людських, і Господь особисто кожного з нас від цих наслідків оберігає. Найчастіше Боже напоумлення приймає вигляд якихось незначних неприємностей та негараздів, які переривають наш, зазвичай замкнутий на собі, цикл життя. Часто це відбувається через певних людей, які стають причинами наших клопотів.
Люди, навіть далекі від релігії, час від часу визнають, що нічого немає випадкового в житті (між іншим, якби вони визнавали такий стан речей постійно, то давно вже увірували), проте мова зараз не про них, а проте, що люди, з якими ми стикаємося в житті, послані нам не випадково. Особливо ті, які… не те, що чинять нам якісь серйозні неприємності, а ті, з якими нам просто не зручно жити, бо вони зачіпають щось у нашій середині, викликають внутрішній дискомфорт, на кшталт «проповідників», які закликають усіх до покаяння. Так, їх проповідь буває незв’язною, одноманітною, проте вони говорять корисні для нас речі, які… одночасно неприємні нам. Або зовсім інша ситуація, коли людина своїми слабостями, недоліками, а то й відвертими вадами, буває неприємною нам, проте позбувшись її «компанії», сусідства, перебування поруч, у нашій душі залишається порожнеча, що спантеличує нас. Що було в цих людях, чи що такого особливого робили вони, що зворушивши наш тілесний затишок, а деколи здійнявши в ньому «справжню бурю», залишили в нашому серці незгладимий слід?
Ці неприємні, проте надзвичайно важливі для нашого духовного (душевного) розвитку (кому більше як подобається) люди свідчили чи словами, чи конкретними справами, чи просто своєю поведінкою (в якій, можливо не відразу, з часом, ми можемо побачити самих себе), про правду стосовно нас. А правда полягає в наступному: ми – не досконалі (так, ми це знаємо, проте вони про це нагадали нам) і вони не дали застрягти, заскніти нам у цій недосконалості, змусили чомусь «заворушитися» всередині нас. Щоб зрозуміти це, потрібен час, деколи – роки. Проте зрозумівши цю річ, ми стаємо вдячними цим людям, а там, цілком можливо й Богові, Який послав ці «промені», щоб розвіяти ті сутінки, морок (у кого як), що перебувають у нас. Адже Господь «хоче, щоб усі люди спаслися і досягли пізнання істини» (1Тим. 2:4).
Якої істини? – Про це поговоримо іншим разом.
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Неприємні нагадування
