А тепер ми познайомимося з одним подружжям. Йдеться про подружжя Прискілли і Акили, які разом з іншими співробітниками апостола сталі супутниками, що оберталися в орбіті святого Павла. Про них ми коротко згадували минулої середи. Згідно з наявними в нас відомостями, це подружжя зіграло дуже активну роль у період післяпасхального становлення Церкви.
Імена Акила та Прискілла латинські, але належать чоловікові і жінці юдейського походження. Акила був родом з діаспори, розсіяної в північній Анатолії, по берегу Чорного моря (суч. Туреччина), Прискілла ж, чиє ім’я іноді вживається в скороченій формі Приска, мабуть, була єврейкою з Риму (див. Діян. 18:2). У будь-якому випадку з Риму вони прибули в Коринф, де Павло зустрівся з ними на початку 50-х років. Там він приєднався до них, оскільки, як розповідає нам Лука, вони займалися тим же ремеслом – виготовляли намети для домашнього використання, і оселився в їх будинку (див. Діян. 18:3). У Коринф Акила і Прискілла переселилися через рішення імператора Клавдія вигнати з Риму євреїв, які проживали у Вічному Місті. Римський історик Светоній оповідає, що приводом вигнання євреїв стало те, що вони «постійно схвильовані Хрестом» (див. Життя дванадцяти Цезарів. Божественний Клавдій, 25). Очевидно, що він погано знав ім’я – замість «Христом» пише «Хрестом» – і мав досить смутні уявлення про те, що відбувається насправді. У будь-якому випадку всередині єврейської общини були розбіжності з приводу того, чи дійсно Ісус – Христос. Ці питання дали імператору основу вигнати євреїв з Риму. З цього виходить, що подружжя прийняли християнську віру ще в Римі в 40-і роки, а тепер зустріли в Павлові не лише людину, що сповідувала разом з ними віру в те, що Ісус є Христос, але апостола, покликаного особисто Воскреслим Господом. Отже, їх перша зустріч сталася в Коринфі, де вони прийняли його у свій дім і разом займалися виготовленням наметів.
Друга їх зустріч відбулася в Малій Азії, в Ефесі. Там вони зіграли вирішальну роль у вдосконаленні християнської формації александрійського юдея Аполлоса, про якого ми говорили раніше. Оскільки про християнську віру в нього були лише загальні уявлення, «почувши його, Акила i Прискiлла прийняли його i досконаліше пояснили йому шлях Господній» (Діян. 18:26). Коли в Ефесі апостол Павло пише своє Перше послання до Коринф’ян, він особливо вітає Акилу і Прискіллу «разом із домашньою їхньою церквою» (16:19). Тим самим стає зрозуміла найважливіша роль цієї пари в початковій Церкві: вони приймали у своєму домі місцевих християн, коли ті збиралися слухати Боже Слово і звершувати Євхаристію. Саме такий тип зібрань грецькою зветься «ekklesia», латинською – «ecclesia», а українською – «церква», тобто асамблея, зібрання. Отже, у будинку Акили і Прискілли збирається Церква скликана Христом, Який звершує тут Святі Тайни. Ми бачимо зародження церковної реальності в будинках вірних. Аж до III століття в християн не було власних культових будівель: спочатку цю роль виконували юдейські синагоги, до тих пір, поки первинне взаємопроникнення Старого і Нового Завітів не припинилося і Церква народів була вимушена визначити власну ідентичність, у будь-якому випадку глибоко вкорінену в Старому Завіті. Пізніше, після цього «розриву», християни збиралися по будинках і так ставали «церквою». Нарешті, у III столітті з’являються власне будівлі, призначені для відправи християнського культу. Проте в другій половині I ст. і в II ст. істинною «церквою» були будинки християн. Як я сказав, там читалося Священне Писання і звершувалася Євхаристія. Так було, приміром, у Коринфі, де Павло пише про Гая, який «гостинний для мене i всієї церкви» (Рим. 16:23), або в Лаодикії, де община збиралася в будинку якогось Німфана (див. Кол. 4:15), або в Колосах, де зібрання проходили в будинку якогось Архипа (див. Флм. 1:2).
Пізніше, повернувшись у Рим, Акила та Прискілла продовжили виконувати це дорогоцінне служіння і в столиці Імперії. І от Павло в Посланні до Римлян особливим чином вітає подружжя: «Вітайте Прискіллу та Акилу, співпрацівників моїх у Христі Ісусі [котрі голову свою покладали за мою душу, яким не я один дякую, але й усі церкви з язичників]‚ і домашню їхню церкву» (Рим. 16:3-4). Скільки незвичайної похвали подружжю міститься в цих словах! І пише їх, не мало не багато, сам апостол Павло. Він недвозначно називає обох справжніми і цінними співпрацівниками в його апостольському служінні. Згадка про те, що вони ризикували своїм життям заради нього, мабуть, пов’язана з їх заступництвом за нього під час ув’язнення, очевидно, в тому ж Ефесі (див. Діян. 19:23; 1Кор. 15:32; 2Кор. 1:8-9). Свої слова вдячності Павло доповнює вдячністю усім церквам з язичників. Цей, можливо, дещо перебільшений вираз наводить на думку, наскільки широкий радіус мало їх служіння, сприяння поширенню Євангелія.
Наступна агіографічна традиція надає особливе значення Прискіллі, хоча неясно, чи дійсно дружина Акили і Прискілла-мучениця – це одна і та ж людина. Як би то не було, у нас у Римі є і церква Святої Приски на Авентіні, і катакомби Прискілли на Віа-Саларія. Так увічнена пам’ять жінки, яка, безумовно, була дуже активною і цінною особою в ранній історії християнства. Очевидне одне: їй мають бути вдячні не лише перші церкви, про які каже святий Павло, але і ми: адже завдяки вірі і апостольському служінню мирян, сімей, подружжя, такого, як Прискілла і Акила, християнство збереглося до наших днів. Воно розвивалося не лише завдяки проповіді апостолів. Щоб християнство зміцнилося в народному середовищі, змогло розвиватися, знадобилися зусилля сімей, подружжя, християнських громад, мирян, що стали humus[*], для зростання віри. І Церква росте тільки таким чином. Ця пара показує, наскільки важлива діяльність подружжя-християн. Якщо їх підтримує віра і міцна духовність, їх мужнє служіння Церкві і в Церкві природно. Повсякденна спільність їх життя триває і до певної міри височіє в спільній відповідальності за містичне Тіло Христове, нехай навіть за найдрібнішу його клітинку. Так було в першому поколінні християн, так буде завжди.
Останній важливий урок ми отримуємо з їх прикладу: будь-який дім можна зробити малою церквою. Не лише тому, що в ньому повинна панувати християнська любов, виткана з альтруїзму і взаємної турботи, але і в тому сенсі, що все сімейне життя, засноване на вірі, є покликання зробити Главою Ісуса Христа. Невипадково в Посланні до Ефесян Павло порівнює шлюбний союз з подружньою єдністю Христа і Церкви (див. Еф. 5:25-33). Більше того, можна сказати, що апостол організовував життя всієї Церкви за зразком життя в сім’ї. І Церква дійсно сім’я Божа. Тому давайте шанувати сім’ю Акили і Прискілли як ідеал подружнього життя, присвяченого служінню всій християнській общині, і бачити в ній прообраз Церкви, Божої сім’ї на всі часи.
Загальна аудієнція, 7 лютого 2007 року, Зал Павла VІ
[*] Лат.: ґрунт. – Прим. пер.