Акила та Прискілла

Прискілла, Акила та Павло

А тепер ми познайомимося з одним подружжям. Йдеться про подружжя Прискілли і Акили, які разом з іншими співробітниками апостола сталі супутниками, що оберталися в орбіті святого Павла. Про них ми коротко згадували минулої середи. Згідно з наявними в нас відомостями, це подружжя зіграло дуже активну роль у період післяпасхального становлення Церкви.

Імена Акила та Прискілла латинські, але належать чоловікові і жінці юдейського походження. Акила був родом з діаспори, розсіяної в північній Анатолії, по берегу Чорного моря (суч. Туреччина), Прискілла ж, чиє ім’я іноді вживається в скороченій формі Приска, мабуть, була єврейкою з Риму (див. Діян. 18:2). У будь-якому випадку з Риму вони прибули в Коринф, де Павло зустрівся з ними на початку 50-х років. Там він приєднався до них, оскільки, як розповідає нам Лука, вони займалися тим же ремеслом – виготовляли намети для домашнього використання, і оселився в їх будинку (див. Діян. 18:3). У Коринф Акила і Прискілла переселилися через рішення імператора Клавдія вигнати з Риму євреїв, які проживали у Вічному Місті. Римський історик Светоній оповідає, що приводом вигнання євреїв стало те, що вони «постійно схвильовані Хрестом» (див. Життя дванадцяти Цезарів. Божественний Клавдій, 25). Очевидно, що він погано знав ім’я – замість «Христом» пише «Хрестом» – і мав досить смутні уявлення про те, що відбувається насправді. У будь-якому випадку всередині єврейської общини були розбіжності з приводу того, чи дійсно Ісус – Христос. Ці питання дали імператору основу вигнати євреїв з Риму. З цього виходить, що подружжя прийняли християнську віру ще в Римі в 40-і роки, а тепер зустріли в Павлові не лише людину, що сповідувала разом з ними віру в те, що Ісус є Христос, але апостола, покликаного особисто Воскреслим Господом. Отже, їх перша зустріч сталася в Коринфі, де вони прийняли його у свій дім і разом займалися виготовленням наметів.

Друга їх зустріч відбулася в Малій Азії, в Ефесі. Там вони зіграли вирішальну роль у вдосконаленні християнської формації александрійського юдея Аполлоса, про якого ми говорили раніше. Оскільки про християнську віру в нього були лише загальні уявлення, «почувши його, Акила i Прискiлла прийняли його i досконаліше пояснили йому шлях Господній» (Діян. 18:26). Коли в Ефесі апостол Павло пише своє Перше послання до Коринф’ян, він особливо вітає Акилу і Прискіллу «разом із домашньою їхньою церквою» (16:19). Тим самим стає зрозуміла найважливіша роль цієї пари в початковій Церкві: вони приймали у своєму домі місцевих християн, коли ті збиралися слухати Боже Слово і звершувати Євхаристію. Саме такий тип зібрань грецькою зветься «ekklesia», латинською – «ecclesia», а українською – «церква», тобто асамблея, зібрання. Отже, у будинку Акили і Прискілли збирається Церква скликана Христом, Який звершує тут Святі Тайни. Ми бачимо зародження церковної реальності в будинках вірних. Аж до III століття в християн не було власних культових будівель: спочатку цю роль виконували юдейські синагоги, до тих пір, поки первинне взаємопроникнення Старого і Нового Завітів не припинилося і Церква народів була вимушена визначити власну ідентичність, у будь-якому випадку глибоко вкорінену в Старому Завіті. Пізніше, після цього «розриву», християни збиралися по будинках і так ставали «церквою». Нарешті, у III столітті з’являються власне будівлі, призначені для відправи християнського культу. Проте в другій половині I ст. і в II ст. істинною «церквою» були будинки християн. Як я сказав, там читалося Священне Писання і звершувалася Євхаристія. Так було, приміром, у Коринфі, де Павло пише про Гая, який «гостинний для мене i всієї церкви» (Рим. 16:23), або в Лаодикії, де община збиралася в будинку якогось Німфана (див. Кол. 4:15), або в Колосах, де зібрання проходили в будинку якогось Архипа (див. Флм. 1:2).

Пізніше, повернувшись у Рим, Акила та Прискілла продовжили виконувати це дорогоцінне служіння і в столиці Імперії. І от Павло в Посланні до Римлян особливим чином вітає подружжя: «Вітайте Прискіллу та Акилу, співпрацівників моїх у Христі Ісусі [котрі голову свою покладали за мою душу, яким не я один дякую, але й усі церкви з язичників]‚ і домашню їхню церкву» (Рим. 16:3-4). Скільки незвичайної похвали подружжю міститься в цих словах! І пише їх, не мало не багато, сам апостол Павло. Він недвозначно називає обох справжніми і цінними співпрацівниками в його апостольському служінні. Згадка про те, що вони ризикували своїм життям заради нього, мабуть, пов’язана з їх заступництвом за нього під час ув’язнення, очевидно, в тому ж Ефесі (див. Діян. 19:23; 1Кор. 15:32; 2Кор. 1:8-9). Свої слова вдячності Павло доповнює вдячністю усім церквам з язичників. Цей, можливо, дещо перебільшений вираз наводить на думку, наскільки широкий радіус мало їх служіння, сприяння поширенню Євангелія.

Наступна агіографічна традиція надає особливе значення Прискіллі, хоча неясно, чи дійсно дружина Акили і Прискілла-мучениця – це одна і та ж людина. Як би то не було, у нас у Римі є і церква Святої Приски на Авентіні, і катакомби Прискілли на Віа-Саларія. Так увічнена пам’ять жінки, яка, безумовно, була дуже активною і цінною особою в ранній історії християнства. Очевидне одне: їй мають бути вдячні не лише перші церкви, про які каже святий Павло, але і ми: адже завдяки вірі і апостольському служінню мирян, сімей, подружжя, такого, як Прискілла і Акила, християнство збереглося до наших днів. Воно розвивалося не лише завдяки проповіді апостолів. Щоб християнство зміцнилося в народному середовищі, змогло розвиватися, знадобилися зусилля сімей, подружжя, християнських громад, мирян, що стали humus[*], для зростання віри. І Церква росте тільки таким чином. Ця пара показує, наскільки важлива діяльність подружжя-християн. Якщо їх підтримує віра і міцна духовність, їх мужнє служіння Церкві і в Церкві природно. Повсякденна спільність їх життя триває і до певної міри височіє в спільній відповідальності за містичне Тіло Христове, нехай навіть за найдрібнішу його клітинку. Так було в першому поколінні християн, так буде завжди.

Останній важливий урок ми отримуємо з їх прикладу: будь-який дім можна зробити малою церквою. Не лише тому, що в ньому повинна панувати християнська любов, виткана з альтруїзму і взаємної турботи, але і в тому сенсі, що все сімейне життя, засноване на вірі, є покликання зробити Главою Ісуса Христа. Невипадково в Посланні до Ефесян Павло порівнює шлюбний союз з подружньою єдністю Христа і Церкви (див. Еф. 5:25-33). Більше того, можна сказати, що апостол організовував життя всієї Церкви за зразком життя в сім’ї. І Церква дійсно сім’я Божа. Тому давайте шанувати сім’ю Акили і Прискілли як ідеал подружнього життя, присвяченого служінню всій християнській общині, і бачити в ній прообраз Церкви, Божої сім’ї на всі часи.

Загальна аудієнція, 7 лютого 2007 року, Зал Павла VІ


[*] Лат.: ґрунт. – Прим. пер.

Попередній запис

Варнава, Силуан і Аполлос

Продовжуючи наш шлях серед головних дійових осіб витоків християнства, сьогодні ми звернемо увагу на інших співробітників святого Павла. Треба визнати, ... Читати далі

Наступний запис

Жінки, які служили Євангелію

Жінки-мироносиці біля Гробу Господнього, Франческо Альбані Сьогодні ми завершуємо наші мандри серед свідків зародження християнства, згаданих ... Читати далі