Тимофій і Тит

Тимофій і Лоїда (фрагмент), Віллем Дрост

Сьогодні, після просторової бесіди про великого апостола Павла, ми звернемося до його двох найближчих співробітників: Тимофія і Тита. Їм адресовано три Послання, що традиційно приписуються Павлу: два з них звернені до Тимофія, одно – до Тита.

Тимофій – грецьке ім’я, що означає: «той, хто шанує Бога». Якщо Лука в Книзі Діянь Святих Апостолів згадує цю людину шість разів, то Павло у своїх посланнях звертається до нього цілих сімнадцять разів (більше того, один раз його ім’я зустрічається в Посланні до Євреїв). З цього можна дійти висновку, що в Павла він користувався великою повагою, хоча Лука не визнав за необхідне повідати нам все, що стосується цієї людини. Апостол доручив Тимофію важливу місію і бачив у ньому своє alter ego, як випливає з просторової елогії, зверненої до нього в Посланні до Филип’ян: «Бо я нікого не маю такого старанного (isopsychon), хто б так щиро турбувався про вас» (2:20).

Тимофій народився в Лістрії (приблизно 200 км на північний схід від Тарсу); його мати була юдейкою, а батько – язичником (див. Діян. 16:1). Та обставина, що мати Тимофія перебувала в змішаному шлюбі і не обрізала сина, наводить на думку, що Тимофій виріс у сім’ї, що не дотримувала строго всі приписи Закону, хоча і сказано, що він знав Писання з дитинства (див. 2 Тим. 3:15). До нас дійшло ім’я його матері, Євникія, і навіть ім’я його бабусі, Лоїда (див. 2Тим. 1:5). Павло, проходячи через Лістру на початку своєї другої місіонерської подорожі, вибрав собі в супутники Тимофія, оскільки про нього «свідчили браття, що перебували в Лістрі та Іконії» (Діян. 16:2), проте «обрізав його заради юдеїв, що були в тих місцях» (Діян. 16:3). Разом з Павлом і Силою Тимофій пройшов Малу Азію аж до Троади, звідки відправився в Македонію. Крім того, ми знаємо, що у Филипах, де Павло і Сила, спротивившись експлуатації однієї молодої дівчини-віщунки, були звинувачені в порушенні громадського порядку і запроторені до в’язниці за доносом деяких безпринципних осіб (див. Діян. 16:16-40), Тимофій уникнув арешту. Коли ж потім Павло був вимушений відправитися до Афін, Тимофій приєднався до нього в цьому місті і звідти був відправлений до молодої Солунської церкви, щоб узнати новини і затвердити її у вірі (див. 1Сол. 3:1-2). Потім він зустрівся з апостолом у Коринфі, принісши добрі звістки про солунян, і співпрацював з ним в євангелізації цього міста (див. 2Кор. 1:19).

Ми знову зустрічаємо Тимофія в Ефесі під час третьої місіонерської подорожі Павла. Звідти апостол, мабуть, написав Филимону і до филип’ян, і в обох посланнях Тимофій названий співавтором (див. Флм. 1, Флп. 1:1). З Ефеса Павло відправив його до Македонії разом з якимсь Ерастом (див. Діян. 19:22), а потім – у Коринф з дорученням доставити туди послання, в якому просив коринф’ян організувати Тимофію добрий прийом (див. 1Кор. 4:17; 16:10-11). Ми знову зустрічаємо його як співавтора Другого послання до Коринф’ян, а коли Павло пише в Коринфі Послання до Римлян, то додає серед іншого вітання Тимофію (див. Рим. 16:21). З Коринфу учень відправився в Троаду, на азійське узбережжя Егейського моря, і там чекав Павла, що відправився в Єрусалим після закінчення третьої місіонерської подорожі (див. Діян. 20:4). З цієї миті про біографію Тимофія древні джерела зберегли лише напучення в Посланні до Євреїв, де сказано: «Знайте, що брат наш Тимофій визволений, і я разом із ним (якщо він скоро прийде) побачу вас» (13:23). На закінчення можна сказати, що Тимофій виділяється як значуща пастирська особа. Згідно Церковної історії Євсевія Кесарійського, Тимофій був першим єпископом Ефеса (див. 3,4).

Апостол Тит, Бенедето Луті

Що ж до Тита, чиє ім’я латинського походження, то про нього ми знаємо, що за народженням він був елліном, язичником (див. Гал. 2:3). Павло узяв його із собою в Єрусалим на апостольський собор, на якому урочисто була проголошена проповідь Євангелія язичникам вільна від умовностей Закону Мойсеєвого. В адресованому Титу Посланні апостол хвалить і називає його істинним сином «за спільною вірою» (Тит. 1:4). Після від’їзду Тимофія з Коринфа Павло направив туди Тита, доручивши йому повернути норовливу общину до послуху. Тит відновив мир між Коринфською церквою і апостолом, що написав у той час до коринф’ян: «Але Бог, Який утішає смиренних, утішив нас прибуттям Тита, і не тільки прибуттям його, але й утіхою, якою він утішався за вас, розповідаючи нам про вашу старанність, про ваш плач, про вашу прихильність до менеТому ми втішились утіхою вашою, і ще більше зраділи радістю Тита, що ви всі заспокоїли дух його» (2 Кор. 7:6-7, 13). Пізніше Павло знову направив Тита до Коринфу – цього разу він називає його «мій товариш i співпрацівник» (2 Кор. 8:23), – для збору там коштів для християн Єрусалиму (див. 2 Кор. 8:6). Наступні відомості, почерпнуті з Пастирських послань, називають Тита єпископом Крита (див. Тит 1:5), звідки на запрошення Павла він попрямував у Нікополь Епірський, де зустрівся з апостолом (див. Тит 3:12). Потім він також побував у Далматії (див. 2Тим. 4:10). Про подальші подорожі Тита і про його смерть нічого не відомо.

Знайомство з особами Тимофія і Тита дозволяє засвоїти ряд дуже важливих уроків. Найважливіше – Павло у своїх місіонерських подорожах користувався допомогою соратників. Безумовно, він залишається апостолом по антономазії, засновником і пастирем багатьох помісних церков. Проте він не робив усе самостійно, а спирався на вірних людей, що розділяли з ним його труди та обов’язки. Друге спостереження стосується відкритості цих соратників. Джерела, кажучи про Тимофія і Тита, висвічують їх готовність прийняти разом з Павлом будь-які труднощі. Одним словом, вони учать нас самовіддано служити Євангелію, знаючи, що це припускає також служіння власне Церкві. Нарешті, звернемо увагу на напучення апостола Павла, дане Титу в спрямованому йому посланні: «Я хочу, щоб ти підтверджував це, щоб ті, які увірували в Бога, дбали бути ревними до добрих діл: це добре i корисне людям» (Тит 3:8). Ми можемо і повинні осягнути істину цих слів саме зараз, в Адвент[*], «збагатившись» добрими справами, щоб тим самим відкрити ворота світу Христу, нашому Спасителю.

Загальна аудієнція, 13 грудня 2006 року, Зал Павла VІ


[*] Адвент – період підготовки до святкування Різдва Христового. – Прим. пер.

Попередній запис

Павло: життя в Церкві

Апостол Павло (фрагмент), Рембрандт ван Рей Перш ніж завершити зустріч з апостолом Павлом, ми присвятимо йому ... Читати далі

Наступний запис

Стефан першомученик

Побиття святого Стефана, Рембрандт ван Рейн Після закінчення свят ми повертаємося до наших катехізичних бесід. Ми ... Читати далі