Сьогодні, після просторової бесіди про великого апостола Павла, ми звернемося до його двох найближчих співробітників: Тимофія і Тита. Їм адресовано три Послання, що традиційно приписуються Павлу: два з них звернені до Тимофія, одно – до Тита.
Тимофій – грецьке ім’я, що означає: «той, хто шанує Бога». Якщо Лука в Книзі Діянь Святих Апостолів згадує цю людину шість разів, то Павло у своїх посланнях звертається до нього цілих сімнадцять разів (більше того, один раз його ім’я зустрічається в Посланні до Євреїв). З цього можна дійти висновку, що в Павла він користувався великою повагою, хоча Лука не визнав за необхідне повідати нам все, що стосується цієї людини. Апостол доручив Тимофію важливу місію і бачив у ньому своє alter ego, як випливає з просторової елогії, зверненої до нього в Посланні до Филип’ян: «Бо я нікого не маю такого старанного (isopsychon), хто б так щиро турбувався про вас» (2:20).
Тимофій народився в Лістрії (приблизно 200 км на північний схід від Тарсу); його мати була юдейкою, а батько – язичником (див. Діян. 16:1). Та обставина, що мати Тимофія перебувала в змішаному шлюбі і не обрізала сина, наводить на думку, що Тимофій виріс у сім’ї, що не дотримувала строго всі приписи Закону, хоча і сказано, що він знав Писання з дитинства (див. 2 Тим. 3:15). До нас дійшло ім’я його матері, Євникія, і навіть ім’я його бабусі, Лоїда (див. 2Тим. 1:5). Павло, проходячи через Лістру на початку своєї другої місіонерської подорожі, вибрав собі в супутники Тимофія, оскільки про нього «свідчили браття, що перебували в Лістрі та Іконії» (Діян. 16:2), проте «обрізав його заради юдеїв, що були в тих місцях» (Діян. 16:3). Разом з Павлом і Силою Тимофій пройшов Малу Азію аж до Троади, звідки відправився в Македонію. Крім того, ми знаємо, що у Филипах, де Павло і Сила, спротивившись експлуатації однієї молодої дівчини-віщунки, були звинувачені в порушенні громадського порядку і запроторені до в’язниці за доносом деяких безпринципних осіб (див. Діян. 16:16-40), Тимофій уникнув арешту. Коли ж потім Павло був вимушений відправитися до Афін, Тимофій приєднався до нього в цьому місті і звідти був відправлений до молодої Солунської церкви, щоб узнати новини і затвердити її у вірі (див. 1Сол. 3:1-2). Потім він зустрівся з апостолом у Коринфі, принісши добрі звістки про солунян, і співпрацював з ним в євангелізації цього міста (див. 2Кор. 1:19).
Ми знову зустрічаємо Тимофія в Ефесі під час третьої місіонерської подорожі Павла. Звідти апостол, мабуть, написав Филимону і до филип’ян, і в обох посланнях Тимофій названий співавтором (див. Флм. 1, Флп. 1:1). З Ефеса Павло відправив його до Македонії разом з якимсь Ерастом (див. Діян. 19:22), а потім – у Коринф з дорученням доставити туди послання, в якому просив коринф’ян організувати Тимофію добрий прийом (див. 1Кор. 4:17; 16:10-11). Ми знову зустрічаємо його як співавтора Другого послання до Коринф’ян, а коли Павло пише в Коринфі Послання до Римлян, то додає серед іншого вітання Тимофію (див. Рим. 16:21). З Коринфу учень відправився в Троаду, на азійське узбережжя Егейського моря, і там чекав Павла, що відправився в Єрусалим після закінчення третьої місіонерської подорожі (див. Діян. 20:4). З цієї миті про біографію Тимофія древні джерела зберегли лише напучення в Посланні до Євреїв, де сказано: «Знайте, що брат наш Тимофій визволений, і я разом із ним (якщо він скоро прийде) побачу вас» (13:23). На закінчення можна сказати, що Тимофій виділяється як значуща пастирська особа. Згідно Церковної історії Євсевія Кесарійського, Тимофій був першим єпископом Ефеса (див. 3,4).
Що ж до Тита, чиє ім’я латинського походження, то про нього ми знаємо, що за народженням він був елліном, язичником (див. Гал. 2:3). Павло узяв його із собою в Єрусалим на апостольський собор, на якому урочисто була проголошена проповідь Євангелія язичникам вільна від умовностей Закону Мойсеєвого. В адресованому Титу Посланні апостол хвалить і називає його істинним сином «за спільною вірою» (Тит. 1:4). Після від’їзду Тимофія з Коринфа Павло направив туди Тита, доручивши йому повернути норовливу общину до послуху. Тит відновив мир між Коринфською церквою і апостолом, що написав у той час до коринф’ян: «Але Бог, Який утішає смиренних, утішив нас прибуттям Тита, і не тільки прибуттям його, але й утіхою, якою він утішався за вас, розповідаючи нам про вашу старанність, про ваш плач, про вашу прихильність до мене… Тому ми втішились утіхою вашою, і ще більше зраділи радістю Тита, що ви всі заспокоїли дух його» (2 Кор. 7:6-7, 13). Пізніше Павло знову направив Тита до Коринфу – цього разу він називає його «мій товариш i співпрацівник» (2 Кор. 8:23), – для збору там коштів для християн Єрусалиму (див. 2 Кор. 8:6). Наступні відомості, почерпнуті з Пастирських послань, називають Тита єпископом Крита (див. Тит 1:5), звідки на запрошення Павла він попрямував у Нікополь Епірський, де зустрівся з апостолом (див. Тит 3:12). Потім він також побував у Далматії (див. 2Тим. 4:10). Про подальші подорожі Тита і про його смерть нічого не відомо.
Знайомство з особами Тимофія і Тита дозволяє засвоїти ряд дуже важливих уроків. Найважливіше – Павло у своїх місіонерських подорожах користувався допомогою соратників. Безумовно, він залишається апостолом по антономазії, засновником і пастирем багатьох помісних церков. Проте він не робив усе самостійно, а спирався на вірних людей, що розділяли з ним його труди та обов’язки. Друге спостереження стосується відкритості цих соратників. Джерела, кажучи про Тимофія і Тита, висвічують їх готовність прийняти разом з Павлом будь-які труднощі. Одним словом, вони учать нас самовіддано служити Євангелію, знаючи, що це припускає також служіння власне Церкві. Нарешті, звернемо увагу на напучення апостола Павла, дане Титу в спрямованому йому посланні: «Я хочу, щоб ти підтверджував це, щоб ті, які увірували в Бога, дбали бути ревними до добрих діл: це добре i корисне людям» (Тит 3:8). Ми можемо і повинні осягнути істину цих слів саме зараз, в Адвент[*], «збагатившись» добрими справами, щоб тим самим відкрити ворота світу Христу, нашому Спасителю.
Загальна аудієнція, 13 грудня 2006 року, Зал Павла VІ
[*] Адвент – період підготовки до святкування Різдва Христового. – Прим. пер.
