Павло: життя в Церкві

Апостол Павло (фрагмент), Рембрандт ван Рей

Перш ніж завершити зустріч з апостолом Павлом, ми присвятимо йому останні роздуми. Не можна попрощатися з ним, не розглянувши одну з вирішальних сторін його діяльності і одну з найважливіших тем його вчення: Церква. Передусім слід зазначити, що перше знайомство апостола з особою Ісуса сталося завдяки свідоцтву християнської общини Єрусалиму. Ця зустріч виявилася складною. Дізнавшись про появу нової групи вірних, Павло тут же почав люто переслідувати їх. Сам апостол у своїх Посланнях зізнається три рази. «Я гнав Церкву Божу» (1Кор. 15:9, Гал. 1:13, Флп. 3:6), – пише він, вважаючи своє ставлення гіршим із злочинів.

Історія показує нам, що до Ісуса найприродніше прийти через Церкву! В якомусь сенсі, можна сказати, це справедливо і для Павла, що познайомився з Церквою до зустрічі з Ісусом. Проте в його випадку знайомство дало протилежний результат: викликало не згоду, а рішуче неприйняття. Приєднанню Павла до Церкви посприяло безпосереднє втручання Христа, Який, явившись йому на шляху в Дамаск, примирив з Церквою і дав зрозуміти, що переслідувати Церкву, – означає переслідувати Його, Господа. Воскреслий сказав Павлу, гонителю Церкви: «Савле, Савле! Чому ти гониш Мене?» (Діян. 9:4). Женучи Церкву, він гнав Христа. Тоді Павло навернувся до Христа і одночасно до Церкви. Тепер зрозуміло, чому до Церкви відтоді завжди звернені думки, серце і діяльність Павла. По-перше, саме він заснував церкви в багатьох містах, де благовістив. Говорячи про свою турботу «про всі церкви» (2 Кор. 11:28), він має на увазі різні християнські громади, що виникали час від часу в Галатії, Іонії, Македонії і Ахаї. Деякі з цих церков доставляли йому занепокоєння і прикрощі, наприклад, у церквах Галатії він помітив перехід «до іншого благовістування» (Гал. 1:6), проти чого рішуче заперечував. Він відчував, що пов’язаний із заснованими громадами не поверхнево і формально, але міцно і пристрасно. Так, наприклад, Павло називає филип’ян «браття мої улюблені й жадані, радість і вінець мій» (Флп. 4:1). Кілька разів порівнює різні громади з унікальним у своєму роді рекомендаційним посланням: «Ви – наше послання, написане у серцях наших, яке пізнають і читають усі люди» (2Кор. 3:2). Неодноразово демонструє не батьківську, а справжнісіньку материнську любов до церков, звертаючись до адресатів Послань зі словами: «Діти мої, для яких я знову в муках народження, доки не відобразиться у вас Христос!» (Гал. 4:19, див. також 1Кор. 4:14-15, 1Сол. 2:7-8).

У своїх Посланнях Павло відкриває нам також вчення про Церкву як таку. Досить відоме його оригінальне визначення Церкви як «тіла Христового», що не зустрічається в творах інших християнських авторів І століття (див. 1 Кор. 12:27, Еф. 4:12; 5:30, Кол. 1:24). Якнайглибший корінь такого дивного розуміння Церкви ми знаходимо в Таїнстві тіла Христового. Святий Павло каже: «Один хліб, і нас багато – одне тіло» (1Кор. 10:17). У Євхаристії Христос дає нам Своє Тіло і залучає нас до Свого Тіла, тому святий Павло пише до Галатів: «Всі ви – одно в Христі Ісусі» (Гал. 3:28). Цими словами він дає нам зрозуміти, що Церква не просто належить Христу, існує певне ототожнення, уподібнення Церкви Самому Христу. Велич і гідність Церкви, до якої причетні і ми всі, обумовлена нашим буттям як членів Христа, тобто ми в якійсь мірі продовжуємо Його особисту присутність у світі. Природно, звідси виникає обов’язок жити, дійсно уподібнюючись Христу. Цим пояснюються і напучення Павла про різні харизми, що оживляють і організують життя християнської общини. Усі вони беруть початок від одного джерела, від Духа Отця і Сина, і ніхто в Церкві не обділений ними, оскільки, як пише апостол, «кожному дається виявлення Духа на користь» (1Кор. 12:7). Тому важливо, щоб усі харизми згідно творили общину, а не виявлялися причиною розподілів. У зв’язку з цим Павло ставить риторичне питання: «Хіба ж розділився Христос?» (1Кор. 1:13). Він прекрасно знає і учить нас: необхідно «зберігати єдність духу в союзі миру. Одне тіло й один дух, як ви й покликані в одній надії покликання вашого» (Еф. 4:3-4).

Очевидно, підкреслювати необхідність єдності не означає наполягати на уніфікації, одноманітності церковного життя і образу дії. В іншому місці Павло учить: «Духа не вгашайте» (1Сол. 5:19), тобто великодушно поступайтеся місцем непередбачуваній динаміці харизматичних проявів Духа, Який є джерелом енергії і життєвої сили, що вічно оновлюється. Проте апостол підкреслює принцип взаємного повчання: «Все це нехай буде на повчання» (1Кор. 14:26). Усі харизми повинні прагнути акуратно плести тканину Церкви, уникаючи не лише простоїв, але і поспішності, розривів. Крім того, в одному Посланні Павло називає Церкву Нареченою Христовою (див. Еф. 5:21-33). Він повторює древню метафору пророків, що називали народ Ізраїльський дружиною Бога Завіту (див. Ос. 2:4,21, Іс. 54:5-8). Це показує, наскільки тісний зв’язок Христа і Його Церкви, як у тому сенсі, що вона – об’єкт ніжної любові Господа, так і в тому, що любов має бути взаємною, тобто і ми, будучи членами Церкви, повинні живити пристрасть до Нього і зберігати вірність Йому.

Кінець кінцем на карту поставлені узи єдності на вертикальному (стосунки між Ісусом Христом і всіма нами) і горизонтальному (стосунки між усіма, хто у світі «призиває ім’я Господа нашого Ісуса Христа», 1Кор. 1:2) рівнях. Ми належимо до тих, хто закликає ім’я Господа Ісуса Христа, тому зрозуміло, чому має виконатися побажання Павла коринф’янам: «Та коли всі пророкують і ввійде хтось невіруючий або недосвідчений, то його всі викривають і всі осуджують. І таким чином таємниці серця його виявляються, і він, упавши ниць, поклониться Богові і скаже: “Воістину з вами Бог”» (1Кор. 14:24-25). Такими мають бути і наші літургійні зібрання, щоб нехристиянин, прийшовши до нас, врешті-решт міг сказати: «Воістину з вами Бог». Попросимо Господа допомогти нам зберігати єдність з Христом і один з одним.

Загальна аудієнція, 22 листопада 2006 року, площа Святого Петра

Попередній запис

Павло: Дух у наших серцях

Зішесття Духа Святого, Жан ІІ Ресту Продовжимо звертатися до святого Павла і його думок. Ми стоїмо ... Читати далі

Наступний запис

Тимофій і Тит

Тимофій і Лоїда (фрагмент), Віллем Дрост Сьогодні, після просторової бесіди про великого апостола Павла, ми звернемося ... Читати далі