Павло: Дух у наших серцях

Зішесття Духа Святого, Жан ІІ Ресту

Продовжимо звертатися до святого Павла і його думок. Ми стоїмо перед велетнем, видатним не лише у сфері діяльного апостольства, але і у сфері незвичайно глибокої і привабливої богословської думки. Минулого разу ми роздумували про центральне місце Ісуса Христа в житті віри згідно зі святим Павлом; сьогодні ж подивимося, що він каже про Святого Духа і Його присутність у нас, оскільки і тут апостол може повідомити нам щось надзвичайно важливе.

Нам знайома розповідь святого Луки про Святого Духа в Книзі Діянь Святих Апостолів, де описані події П’ятидесятниці. Зішесття Святого Духа наполегливо спонукає апостолів прийняти місію свідчити про Євангеліє в усіх куточках світу. Дійсно, Книга Діянь Святих Апостолів розповідає про всі місіонерські труди апостолів: спочатку про проповідь у Самарії, потім – на узбережжі Палестини і в Сирії. Передусім описані три великі місіонерські подорожі Павла, як я вже згадував на одній із попередніх наших зустрічей – у середу. Святий же Павло у своїх Посланнях каже нам про Духа з іншого погляду. Він не зупиняється на описі лише динамічного і діяльного виміру третьої іпостасі Пресвятої Трійці, але аналізує Її присутність у житті християнина – присутність, якою визначена ідентичність християнина. Інакше кажучи, Павло, роздумуючи про Дух, описує Його вплив не лише на дію християнина, але і на його буття. Саме він каже, що Дух Божий мешкає в нас (див. Рим. 8:9, 1Кор. 3:16) і що «послав Бог Духа Сина Свого в серця ваші» (Гал. 4:6). На думку Павла, Святий Дух визначає навіть найпотаємніші глибини нашої особистості. Наведемо деякі з його найважливіших тверджень із цього приводу: «Бо закон духу життя в Христі Ісусі звільнив мене від закону гріха і смерти… ви не прийняли духа рабства знову на страх, але прийняли Духа усиновлення, Яким кличемо: “Авва, Отче!”» (Рим. 8:2,15) тому ми і можемо називати Бога «Отче». Очевидно, що християнин незалежно від своїх дій має багатий і плідний внутрішній світ, що дарується в таїнствах Хрещення і Миропомазання, і що встановлює об’єктивний і справжній синівський зв’язок стосовно Бога. Така наша велика гідність: бути не просто образом Бога, а Його дітьми. Це заклик прийняти наше синівство свідомо, розуміючи, що ми – діти, включені в численну сім’ю Бога. Це заклик преобразити об’єктивний дар у суб’єктивну реальність, що визначає наш образ думок, нашу дію, наше буття. Бог зробив нас Своїми дітьми і прославив, повідомивши рівну, якщо не однакову, гідність із Самим Ісусом, єдиним істинним Його Сином у повному розумінні цього слова. У Ньому нам дароване, точніше, відновлене, синівство і свобода, що ґрунтується на стосунках з Отцем.

Так ми відкриваємо, що для християнина Дух – не просто Дух Божий, як сказано в Старому Завіті, хоча християни і засвоїли таке визначення (див. Бут. 41:38, Єз. 31:3, 1Кор. 2:11-12, Флп. 3:3, т.д.). Він – не просто Святий Дух, що розуміється взагалі, у дусі стверджень Старого Завіту (див. Іс. 63:10-11, Пс. 50(51):13) і, власне, юдаїзму (кумранські рукописи, равинистична традиція). Особливість християнської віри – сповідання справжньої причетності Духові і воскреслого Господа, Який Сам став «дух животворчий» (1Кор. 15:45). Саме тому святий Павло каже про «Дух Христовий» (див. Рим 8:9), «Дух Сина» (див. Гал. 4:6), «Дух Ісуса Христа» (див. Флп. 1:19). Він немов хоче сказати: не лише Бог Отець став видимим у Синові (пор. Ін. 14:9), у житті і діяннях розіпнутого і воскреслого Господа очевидна дія і Духа Божого!

Павло учить нас ще одній важливій речі: без присутності в нас Святого Духа не можна молитися по-справжньому. Він пише: «Також і Дух підкріплює нас у немочах наших: бо ми не знаємо‚ про що молитися‚ як належить, але Сам Дух просить за нас зітханнями невимовними. А Той, Хто випробовує серця, знає, яка думка в Духа, тому що Він заступається за святих із волі Божої» (Рим. 8:26-27). Тобто, можна сказати, що Святий Дух, Дух Отця і Сина, є як би душа нашої душі, найпотаємніша частка нашої істоти, звідки невпинно возноситься до Бога молитва, яку ми навіть не здатні втілити в слова. Дух завжди пильнує в нас, клопоче про нашу неміч і віддає Отцю наше поклоніння, приносячи Йому в той же час наші найпотаємніші сподівання. Природно, для цього потрібна тісна, животворча єдність з Духом. Це заклик завжди чуйно, уважно ставитися до присутності в нас Духа, преображати його в молитву, відчувати Його присутність і вчитися молитися, розмовляти у Святому Дусі з Отцем, як діти.

Ще одна характерна риса Духа, про яку нам сповіщає святий Павло: зв’язок з любов’ю. Апостол пише: «Надія не посоромить, тому що любов Божа влилась у серця наші Духом Святим, даним нам» (Рим. 5:5). У енцикліці Deus carіtas est я процитував дуже красномовне ствердження святого Августина: «Бачачи милосердну любов, ти бачиш Трійцю» (п. 19[*]), – і далі розвинув цю думку: «Дух є та внутрішня сила, яка приводить у гармонію серця вірних із серцем Христовим і спонукає їх любити братів своїх, як полюбив їх Він» (іbіd). Дух вводить нас у ритм божественного життя – життя любові, залучаючи нас до взаємного спілкування Отця і Сина. Невипадково Павло, перераховуючи плоди Святого Духа, на перше місце поставив любов: «Плід же духа є: любов, радість, мир і т. д». (Гал. 5:22). Оскільки любові за самим її визначенням властива об’єднувальна функція, значить, саме Святий Дух – Творець єдності в лоні християнської общини, і про це ми молимося на початку Святої Меси, повторюючи слова Павла: «…причастя Святого Духа [тобто те, що дароване Ним] нехай буде з усіма вами» (пор. 2Кор. 13:13). Однак, з іншого боку, вірно і те, що Дух спонукає нас милосердно ставитися до всіх людей. Полюбивши, ми поступаємося місцем Духові, дозволяємо Йому в повноті виразити Себе. Зрозуміло, чому Павло на одній сторінці Послання до Римлян наводить два напучення: «Духом, палайте» і «нікому не відплачуйте злом за зло» (див. Рим. 12:11,17).

Нарешті, Святий Дух згідно з Павлом є запорука, дана нам великодушно Самим Богом як поручительство і одночасно передбачення нашої майбутньої спадщини (див. 2Кор. 1:22; 5:5, Еф. 1:13-14). Навчимося в Павла тому, щоб дія Святого Духа направляла наше життя до великих цінностей любові, радості, єдності і надії. Наш обов’язок – день за днем жити, прислухаючись до внутрішніх напучень Духа, і в цьому розрізненні нехай допоможе нам апостольське керівництво, що просвічує.

Загальна аудієнція, 15 листопада 2006 року, площа Святого Петра


[*] De Trіnіtate, VІІІ, 8, 12: CCL 50, 287. – Прим. пер.

Попередній запис

Павло: Сенс життя – Ісус Христос

Апостол Павло, Валантен де Булонь У попередній катехізичній бесіді я постарався обкреслити основні віхи біографії апостола ... Читати далі

Наступний запис

Павло: життя в Церкві

Апостол Павло (фрагмент), Рембрандт ван Рей Перш ніж завершити зустріч з апостолом Павлом, ми присвятимо йому ... Читати далі