Павло: Сенс життя – Ісус Христос

Апостол Павло, Валантен де Булонь

У попередній катехізичній бесіді я постарався обкреслити основні віхи біографії апостола Павла. Ми бачили, що зустріч з Христом по дорозі в Дамаск буквально перевернула його життя. Христос став сенсом його існування і глибинною основою всієї апостольської праці. У посланнях Павла після слова «Бог», що з’являється більше 500 разів, найчастіше згадується ім’я Христове (380 разів). Тому важливо усвідомити, як Ісус Христос може впливати на буття людини, а значить, і на наше з вами життя. Дійсно, Ісус Христос – вершина історії спасіння і найхарактерніша наша риса, що проявляється в діалозі з іншими релігіями.

Дивлячись на Павла, можна сформулювати основне питання: як відбувається зустріч людини з Христом? І в чому полягають стосунки, що встановлюються завдяки ній? Відповідь Павла можна зрозуміти в двох вимірах. По-перше, Павло допомагає нам усвідомити абсолютну, фундаментальну і незамінну цінність віри. От що він пише в Посланні до Римлян: «Бо ми визнаємо, що людина виправдовується вірою, незалежно від діл закону» (Рим 3:28). Те ж саме сказане в Посланні до Галатів: «Людина виправдовується не ділами закону, а тільки вірою в Ісуса Христа, і ми увірували в Христа Ісуса, щоб виправдатися вірою в Христа Ісуса, а не ділами закону; бо ділами закону не виправдається ніяка плоть» (Гал. 2:16). «Виправдатися» означає – стати праведним, тобто бути прийнятим милосердною справедливістю Бога, вступити в єднання з Ним і, отже, зуміти встановити правильні стосунки з нашими братами: і все це на основі повного прощення наших гріхів. Отже, Павло каже з усією ясністю, що ця умова життя залежить не від наших випадкових добрих вчинків, а виключно від благодаті Божої: «Виправдовуються даром, благодаттю Його, через відкуплення у Христі Ісусі» (Рим. 3:24).

Цими словами святий Павло виражає основний сенс свого звернення, нового напряму, який його життя набуло після зустрічі з воскреслим Христом. До навернення Павло не був далекий від Бога і Його Закону. Навпаки, він дотримував Закон із завзяттям, що доходило до фанатизму. Проте у світлі зустрічі з Христом він зрозумів, що тим самим намагався самоствердитися, самостійно добитися праведності виключно заради себе самого. Він зрозумів, що йому абсолютно необхідна нова життєва установка, і її він визначив у наступних словах: «А що нині живу в плоті, то вірою живу в Сина Божого, Який полюбив мене і віддав Себе за мене» (Гал. 2:20). Отже, Павло більше не живе заради себе, заради власної праведності. Він живе в Христі і з Христом: віддаючи себе, не шукаючи більше своє і не самоутверджується. Така нова праведність, нова життєва установка, що дарована нам Господом, вірою. Біля хреста Господнього, втілення Його найвищого самопожертвування, ніхто не може хвалитися собою, праведністю, яку здобував самостійно, заради себе! В іншому місці Павло, вторячи Єремії, так виражає цю думку: «Хто хвалиться, нехай хвалиться Господом» (1Кор. 1:31, пор. Єр. 9:23 нас.); чи: «А я не бажаю хвалитися, хіба тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, Яким для мене світ розп’ятий і я для світу» (Гал. 6:14).

Роздумуючи, що означає виправдання не справами, а вірою, ми підійшли до другого елементу, що визначає суть християнства в тому вигляді, в якому воно проявилося в житті святого Павла. Суть християнства утілюється якраз у тому, щоб не досягати праведності своїми силами, а отримувати її від Христа і віддавати себе з Христом, беручи участь тим самим у житті Самого Христа, віддаючи себе Йому, розділяючи з Ним смерть і життя. Саме про це Павло пише в Посланні до Римлян: «Ми… у смерть Його хрестилисяпоховані з Нимми з’єднані з Ним подобою смерти ЙогоТак і ви вважайте себе мертвими для гріха, живими ж для Бога у Христі Ісусі, Господі нашому» (Рим. 6:3,4,5,11). Остання фраза дуже красномовна. Дійсно, на думку Павла, недостатньо просто сказати: християни – хрещені, вірні; для нього набагато важливіше говорити про те, що вони «в Христі Ісусі» (див. також Рим. 8:1,2,39; 12:5; 16:3,7,10, 1Кор. 1:2,3 і т. д.). В інших випадках він переставляє слова і пише: «Христос у вас» (Рим. 8:10, 2Кор. 13:5) або «в мені Христос» (Гал. 2:20). Це обопільне взаємопроникнення Христа і християнина, відмінна ознака Павлового вчення, доповнюється бесідою про віру. Адже віра, сполучаючи нас тісно з Христом, проте підкреслює нашу відмінність від Нього. Але згідно з Павлом життю християнина також властива складова, яку можна назвати «містичною», оскільки вона припускає наше ототожнення з Христом і Христа – з нами. Апостол навіть визначає наші страждання як «в нас страждання Христові» (2Кор. 1:5), адже ми «завжди мертвість Господа Ісуса носимо в тілі, щоб і життя Ісусове відкрилося в тілі нашому» (2Кор. 4:10).

Усе це ми повинні утілювати в повсякденному житті, наслідуючи приклад Павла, що керувався великим духовним натхненням. З одного боку, віра повинна постійно живити в нас упокорювання перед Богом, поклоніння і хвалу по відношенню до Нього, адже тими, ким ми стали, будучи християнами, ми зобов’язані лише Йому і Його благодаті. Тому ніхто і ніщо не може зайняти Його місце, і ми не повинні нікого і нічого оточувати такою ж повагою, як Його. Жодний ідол не повинен оскверняти наш духовний всесвіт, інакше замість того, щоб насолоджуватися набутою свободою, ми потрапимо в принизливе рабство. З іншого боку, наша радикальна приналежність Христу і той факт, що «ми в Ньому», повинні наповнювати нас абсолютною довірою і безмежною радістю. Кінець кінцем треба вигукнути разом зі святим Павлом: «Якщо Бог за нас, то хто проти нас?» (Рим. 8:31). Відповідь на це питання – ніщо і ніхто «не зможе відлучити нас від любови Божої, що в Христі Ісусі, Господі нашому» (Рим. 8:39). Наше християнське життя спирається на найміцнішу і найнадійнішу скелю, яку тільки можна уявити. З неї ми черпаємо усі сили, як пише апостол: «Усе можу в Ісусі Христі, Який мене зміцнює» (Флп. 4:13).

Тому давайте ставитися до життєвих радощів і знегод, зміцнюючись великими настановами, даними нам Павлом. Набувши такого досвіду, ми зрозуміємо, наскільки вірно написано апостолом: «Бо я знаю, в Кого увірував, і впевнений, що Він має силу зберегти передання моє на той день» (2Тим. 1:12), тобто на день нашої остаточної зустрічі з Христом Суддею, Спасителем світу і нас.

Загальна аудієнція, 8 листопада 2006 року, площа Святого Петра

Попередній запис

Павло з Тарсу

Навернення Савла на шляху в Дамаск, Ганс Спекарт Ми завершили роздуми про дванадцять апостолів, покликаних Самим ... Читати далі

Наступний запис

Павло: Дух у наших серцях

Зішесття Духа Святого, Жан ІІ Ресту Продовжимо звертатися до святого Павла і його думок. Ми стоїмо ... Читати далі