Симон Кананіт та Іуда Фадей

Симон Кананіт, Пітер Пауль Рубенс

Тепер ми поговоримо відразу про двох з дванадцяти апостолів: Симона Кананіта та Іуду Фадея (не плутайте його з Іудою Іскаріотським). Ми розглядаємо їх разом не лише тому, що в переліках Дванадцяти вони завжди згадуються один за одним, але і тому, що відомостей про них збереглося небагато, за винятком тієї обставини, що в новозавітний канон включено послання, що приписується Іуді Фадею.

Прозвання Симона варіюється в Четвероєвангелії: Матфей і Марк називають його Кананіт, Лука – Зилот. По суті, обидва прізвиська рівноцінні, оскільки означають одне і те ж: в єврейській мові дієслово qana означає «бути ревним, пристрасним» і використовується як стосовно Бога, Який ревнує про Свій обраний народ (див. Єз. 20:5), так і стосовно людей, які ревно і самовіддано служать єдиному Богові, як, наприклад, пророк Ілля (див. 1 (3) Цар. 19:10). Тому дуже ймовірно, що Симон, якщо не належав власне до націоналістичного руху зилотів, відрізнявся палким завзяттям стосовно юдейської самобутності, тобто Бога, рідного народу та Божественного закону. Якщо це правда, значить, Симон був антиподом Матфея, який, навпаки, будучи митарем, оскверняв себе абсолютно діяльністю, що вважалася нечистою. Красномовний символ того, що Ісус закликає учнів і співпрацівників з найрізноманітніших соціальних і духовних верств, не виключаючи нікого. Його цікавлять люди, а не соціальні категорії та ярлики! Прекрасно, що Його послідовники, будучи абсолютно різними, співіснували разом, долаючи зрозумілі труднощі: адже Сам Ісус був основою згуртованості, що об’єднувала їх усіх. Безумовно, це важливий урок для нас, адже ми нерідко схильні підкреслювати відмінності і навіть протиріччя, забуваючи, що в Ісусі Христі нам дана сила здолати будь-які конфлікти. Не забудемо також, що дванадцять апостолів – це прообраз Церкви, в якій має бути місце для усіх харизм[*], народів, рас, усіх людських якостей, що доповнюють одне одного і з’єднуються в єднанні з Ісусом.

Апостол Іуда Фадей. Антоніс ван Дейк

Що стосується згадок про Іуда Фадея, тут, за традицією, об’єднуються два різні імені: якщо Матфей і Марк називають його просто Фадей (Мф. 10:3, Мк. 3:18), то Лука називає його Іуда Яковий (Лк. 6:15, Діян. 1:13). Походження прізвиська Фадей невідоме, можливо, воно походить від арамейського taddà – «груди», тобто, можливо, означає «великодушний» або є скороченням грецького імені Феодор (укр. – Федір). Про цю людину до нас дійшло мало відомостей. Лише Іоанн передає нам запитання апостола, звернене до Ісуса на Тайній вечері. «Господи, що це, що Ти хочеш явити Себе нам, а не світові?» Це дуже актуальне питання і ми задаємо Господу: чому Воскреслий не явився в усій Своїй славі супротивникам, щоб явити їм Божу перемогу? Чому явився лише Своїм учням? Ісус відповідає загадково і глибокодумно: «Хто любить Мене, той слово Моє збереже; і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до Нього і оселю сотворимо у Нього» (Ін. 14:22,23). Це означає, що Воскреслого треба бачити і приймати серцем, з тим, щоб Бог міг створити в нас Собі оселю. Господь не з’являється як щось відчутне. Йому до вподоби увійти до нашого життя, і тому Його явлення припускає відкритість серця. Лише так ми бачимо Воскреслого.

Іуді Фадею приписується авторство одного з новозавітних соборних, тобто спрямованих не певній місцевій Церкві, а широкому колу адресатів послань. Дійсно, цей документ призначений «покликаним, що освячені Богом Отцем i збережені Ісусом Христом» (1:1). Головна мета послання – застерегти християн від «мрійників» (1:8), так Іуда називає людей, які поширювали особливі вчення та ідеї з тим, щоб замаскувати Божественною благодаттю власну розбещеність і збити інших братів зі шляху неприйнятними вченнями, сіючи тим самим розбрати в Церкві. Він порівнює їх з пропащими ангелами і суворо засуджує за те, що ті «йдуть дорогою Каїна» (1:11), а також викриває, називаючи: «Це безводні хмари, що носить вітер; осінні дерева безплідні, двічі померлі, викорінені; люті морські хвилі, що піняться соромом своїм; зірки блукаючі, яким зберігається морок темряви навіки» (1:12-13).

Сьогодні ми нечасто прибігаємо до подібних полемічних визначень, що відкривають проте один важливий момент. Серед усіх спокус сучасного життя ми повинні зберігати ідентичність нашої віри. Безумовно, треба продовжувати шлях прощення і діалогу, успішно початий на II Ватиканському Соборі. Проте на цьому, такому важливому, шляху діалогу не можна забувати про обов’язок наполегливо обдумувати і показувати основні, невід’ємні сторони християнської ідентичності. З іншого боку, слід пам’ятати, що ця ідентичність вимагає від нас сил, ясності і мужності перед лицем суперечливого світу, в якому ми живемо. От чому в Посланні сказано: «А ви, улюблені, навчаючись найсвятішої віри вашої, молячись Духом Святим, бережіть себе в любові Божій, чекаючи милости від Господа нашого Ісуса Христа для вічного життя. I до одних будьте милостиві, з розсудом». (1:20-22). Завершується воно прекрасними словами: «Тому ж, Хто може зберегти вас без гріха і без скверни i поставити перед славою Своєю непорочними в радості, Єдиному Премудрому Богові, Спасителю нашому через Ісуса Христа Господа нашого, слава i велич, сила i влада перед усіма віками, і нині‚ i на всі віки. Амінь» (1:24-25).

Прекрасно видно, що автор цих слів живе повною мірою по вірі, що припускає такі великі цінності, як моральна цілісність і радість, сподівання і нескінченна хвала, і надихається виключно милістю Єдиного Бога і милосердям нашого Господа Ісуса Христа. Тому нехай допоможуть нам Симон Кананіт і Іуда Фадей знову і знову відкривати красу християнської віри, завжди жити вірою і уміти свідчити про неї стійко і в той же час незворушно.

Загальна аудієнція, 11 жовтня 2006 року, площа Святого Петра


[*]Термін харизма (від грец. charisma – подарунок) тут вживається не в широко поширеному значенні набору виняткових властивостей, рис і якостей тієї чи іншої особи, що дозволяють їй бути духовним або політичним, так званим «харизматичним» лідером. Йдеться про дари, харизми, якими Бог наділяє кожну людину: таланти, здібності, що дозволяють їй досягнути певних результатів у житті. Ці харизми різні, але в них одне Джерело, і харизма, яку отримує людина, – це не «інструмент», за допомогою якого вона повинна досягати особистого успіху, так званої самореалізації, але свого роду припис до певного служіння в ім’я однієї спільної мети (див. 1Кор. 12:4-31) – Прим. ред.

Попередній запис

Варфоломій

Апостол Варфоломій, Рембрандт ван Рейн Серед апостолів, покликаних Ісусом під час Його земного життя, був Варфоломій. ... Читати далі

Наступний запис

Іуда Іскаріотський і Матфей

Іудин поцілунок, Джотто Ми завершуємо знайомство з галереєю портретів апостолів, покликаних Самим Ісусом під час Його ... Читати далі