Серед апостолів, покликаних Ісусом під час Його земного життя, був Варфоломій. У древніх переліках імен Дванадцяти він завжди згаданий перед Матфеєм, перед ним же згадується або Филип (див. Мф. 10:3, Мк. 3:18, Лк. 6:14), або Фома (див. Діян. 1:13). Його ім’я, мабуть, родове, оскільки посилає до імені його батька: ім’я bar Talmay, мабуть, арамейського походження, означає «син Толмея».
Про Варфоломія в нас немає жодних суттєвих відомостей; його ім’я згадується виключно в згаданих вище списках імен Дванадцяти, і людина, що носила його, жодного разу не виступає головним героєм оповідання. Але, за традицією, Варфоломій ототожнюється з Нафанаїлом, ім’я якого означає «Даний Богом». Нафанаїл був родом з Кани (див. Ін. 21:2) і, можливо, став свідком великого «знамення», даного Ісусом у тому місті (див. Ін. 2:1-11). Ототожнення цих двох осіб, мабуть, обумовлене тим, що Нафанаїл в оповіданні Євангелія від Іоанна про покликання апостолів згаданий разом з Филипом, тобто замість Варфоломія, згаданого в списках апостолів в інших Євангеліях. Цьому Нафанаїлу Филип і повідомив про те, що знайшов «Того, про Якого писали Мойсей у законі і пророки, Ісуса, сина Йосифа, з Назарета» (Ін. 1:45). Як ми знаємо, Нафанаїл сумнівається, його слова несуть на собі наслідок забобону: «Чи може щось добре бути з Назарета?» (Ін. 1:46а). Це сперечання, у свою чергу, важливе для нас. Воно показує, що згідно з очікуваннями юдеїв Месія не міг явитися з такого убогого міста, як Назарет (див. також Ін. 7:42). У той же час, проте, вони підкреслюють, що Бог всупереч нашим сподіванням може явитися нам саме там, де ми Його не чекаємо. З іншого боку, ми знаємо, що Ісус був не зовсім «з Назарета», адже Він народився у Вифлеємі (див. Мф. 2:1, Лк. 2:4), а кінець кінцем зійшов з Небес, від Отця, сущого на Небесах.
Обставини покликання Нафанаїла наводять на ще одну думку: у стосунках з Ісусом ми не повинні задовольнятися словами. Филип, відповідаючи, звертає до Нафанаїла важливий заклик: «Піди і подивись» (Ін. 1:46b). Наше знання Ісуса потребує передусім живого досвіду: свідоцтво іншої людини, безумовно, важливо, оскільки зазвичай християнське життя починається із сповіщення, що досягло нас завдяки одному чи кільком свідкам. Проте встановити близькі і міцні стосунки з Ісусом ми повинні самі, особисто. Так, самаряни, почувши свідоцтво своєї одноплемінниці, яка зустріла Ісуса біля колодязя Якова, побажали говорити з Ним Самим, а після бесіди сказали жінці: «Вже не через твої слова віруємо, бо самі чули і знаємо, що Він істинно Спаситель світу» (Ін. 4:42).
Повертаючись до розповіді про покликання, євангеліст повідомляє нам, що Ісус побачивши Нафанаїла, який йшов до Нього, вигукнув: «Ось воістину ізраїльтянин, у якому нема лукавства» (Ін. 1:47). Ця похвала нагадує нам слова псалму: «Блажен муж… в устах якого нема лукавства» (Пс. 31(32):2); вона будить цікавість у Нафанаїла, що відповідає з подивом: «Звідки Ти мене знаєш?» (Ін. 1:48а). Відповідь Ісуса на перший погляд незрозуміла. Він каже: «Перше ніж покликав тебе Филип, Я бачив тебе під смоковницею» (Ін. 1:48b). Ми не знаємо, що сталося під цією смоковницею, але, очевидно, йдеться про вирішальний момент у житті Нафанаїла. Слова Ісуса проникають у саме його серце, він відчуває себе зрозумілим і розуміє: ця людина знає про мене все, Він знає і бачить шлях мого життя, Йому я можу по-справжньому довіритися. От чому він відповідає ясним і прекрасним сповіданням віри, кажучи: «Учителю! Ти – Син Божий, Ти – Цар Ізраїлів» (Ін. 1:49). У ньому зроблений перший, важливий крок на шляху слідування за Ісусом. Слова Нафанаїла відкривають двоякий аспект індивідуальності Ісуса: визнається і Його особливий зв’язок з Богом Отцем, Єдинородним Сином Якого Він є, і зв’язок з народом Ізраїлю, Царем якого Він названий, як годиться очікуваному Месії. Не можна в жодному разі забувати ні першу, ні другу складові: наполягаючи на небесному вимірі особи Ісуса, є небезпека уявити Його безтілесною істотою; визнаючи, навпаки, лише Його конкретне місце в історії, врешті-решт можна перестати брати до уваги Його особливий Божественний вимір.
У нас немає точних відомостей про наступну апостольську діяльність Варфоломія. Згідно із твердженням історика IV ст. Євсевія Памфіла, якийсь Пантен в Індії знайшов сліди перебування там Варфоломія (див. Церковна історія, книга V, 10,3). У наступній традиції, починаючи з Середніх віків, з’явився переказ, що швидко отримав популярність, про мучеництво Варфоломія. Згідно з цим переказом, з апостола здерли шкіру. Згадаємо знамениту сцену фрески Страшний суд в Сікстинській капелі, на якій Мікеланджело зобразив святого Варфоломія, що тримає в лівій руці свою шкіру, в якій легко вгадуються риси обличчя художника.
На закінчення можна сказати, що образ святого Варфоломія, незважаючи на мізерні відомості про нього, проте свідчить нам, що уподібненням Ісусу має бути пронизане все наше життя і свідчити про Нього можна, не здійснюючи сенсаційних вчинків. Сам Ісус надприродний і залишається таким, а кожен з нас покликаний присвятити Йому своє життя і смерть.
Загальна аудієнція, 4 жовтня 2006 року, площа Святого Петра
