Іоанн, пророк з острова Патмос

Іоанн на острові Патмос, Тобіас Верехт

Наші останні катехізичні бесіди були присвячені особі апостола Іоанна. Спочатку ми, наскільки можливо, познайомилися з його життям. Потім, у другій катехізичній бесіді, поміркували про головну тему його Євангелія і Послань: про милосердя, любов. Сьогодні ми знову звернемося до особи Іоанна, цього разу – як до Пророка Апокаліпсису. Відразу зробимо одне зауваження: якщо ні в Четвертому Євангелії, ні в Посланнях, авторство яких приписується апостолу, він жодного разу не названий по імені, то в Книзі Одкровення ім’я «Іоанн» зустрічається чотири рази (див. 1:1,4,9; 22:8). Очевидно, автор, з одного боку, не мав жодних підстав замовчувати своє ім’я, а з другого – знав, що так перші читачі зможуть точно ідентифікувати його. Проте ми знаємо, що вже в III столітті Р.Х. учені сперечалися, чи дійсно автором книги Апокаліпсис був Іоанн. У будь-якому випадку ми справедливо можемо називати автора «Пророк з острова Патмос», оскільки його доля пов’язана з цим островом в Егейському морі, куди згідно з його автобіографічним свідоцтвом він був засланий «за слово Боже і за свідчення Ісуса Христа» (Одкр. 1:9). Саме на Патмосі Іоанн «був у дусі в день воскресний» (Одкр. 1:10), сподобився незвичайних видінь і почув надприродні одкровення, що немало вплинули на хід історії Церкви і християнську культуру в цілому. Наприклад, завдяки назві його книги – «Апокаліпсис», або «Одкровення», – до вжитку увійшли слова «апокаліпсис, апокаліптичний», під якими, правда, помилково, мають на увазі неминучу катастрофу.

Книгу слід розуміти з урахуванням трагічних подій, пережитих сім’ю Азійськими церквами (Ефеської, Смирнської, Пергамської, Фіатирської, Сардійської, Філадельфійської і Лаодикійської), які, свідчивши про Христа, наприкінці I ст. зіткнулися зі значними труднощами, гоніннями і навіть внутрішніми розбіжностями. Іоанн пише, виявляючи живу пастирську чуйність по відношенню до гнаних християн, перестерігає їх залишатися міцними у вірі і не змішуватися з язичницьким світом, що перевершує їх у силі. Кінець кінцем він поставив перед собою мету розкрити, виходячи із смерті і воскресіння Христових, сенс історії людства. Описуючи перше, засадниче видіння, Іоанн каже про Агнця, ніби заколеного, який при тому стоїть на ногах (див. Одкр. 5:6).

Поклоніння Агнцю, Альбрехт Дюрер

Образ має двояке значення. По-перше, Ісус, хоча і був жорстоко страчений, не впав на землю, а парадоксальним чином міцно стоїть на ногах, оскільки Своїм воскресінням остаточно переміг смерть. По-друге, Ісус, саме тому, що помер і воскрес, віднині повною мірою причетний царственій і рятівній владі Отця. Така головна думка видінь. Ісус, Син Божий, на цій землі – беззахисний Агнець, поранений і убитий. Проте Він перебуває перед престолом Божим і причетний Божественній владі. У Його руках історія світу. Цим пророк каже нам: сподівайтеся на Ісуса, не бійтеся супротивної вам влади, не бійтеся гонінь! Поранений і убитий Агнець переміг! Наслідуйте Агнця-Ісуса, довіртеся Ісусу, слідуйте Його шляхом! Хоча в цьому світі Він – лише безсилий Агнець, насправді Він – Переможець!

В одному з головних видінь Апокаліпсису Агнець відкриває книгу, запечатану сімома печатями, які до Нього ніхто не міг зняти. Іоанн плаче, бо не було нікого, гідного відкрити книгу і прочитати її (див. Одкр. 5:4). Історія залишається загадковою, незбагненною. Ніхто не може зрозуміти її. Можливо, плач Іоанна про таку темну таємницю історії виражає почуття замішання Азійських церков, збентежених мовчанням Бога в період гонінь, які вони тоді зазнавали. У цьому замішанні прекрасно відбивається і наше замішання перед лицем величезних труднощів, нерозуміння і ворожості, від яких Церква сьогодні страждає в певних регіонах світу. Цих страждань Церква, безумовно, не заслужила, так само як і Сам Ісус не заслужив страти. Проте вони показують, що людина, поступившись натиску зла, озлобляється, Бог же зверху направляє хід подій. Тому лише заколений Агнець може відкрити запечатану книгу і оголосити написане в ній, розкрити сенс історії, що досить часто виглядає абсурдним. Лише Він може витягнути з неї вказівки і настанови, важливі для життя християн, яким Його перемога над смертю сповіщає і провіщає перемогу, яку, безумовно, досягнуть і вони у свою чергу. Щоб утішити їх, Іоанн користується глибоко символічною, образною мовою.

У центрі видінь Апокаліпсису стоїть символічний образ Жони, що народжує Сина, доповнений образом дракона, скинутого з небес, але як і раніше дуже сильного. Жона символізує Марію, Мати Визволителя, але одночасно – і всю Церкву, народ Божий усіх часів, – Церква, яка у всі часи у великих муках, знову і знову народжує Христа. І їй незмінно погрожує дракон. Вона здається беззахисною, слабкою. Але хоча дракон погрожує їй і переслідує її, вона знаходиться під покровом розради Божої. І все-таки перемагає Жона, а не дракон. От велике пророцтво книги, що дарує нам сподівання! Жона, що страждає в історії, – це гнана Церква, яка наприкінці з’являється прекрасною Нареченою, образом нового Єрусалиму, де більше немає ні сліз, ні ридань. Це символ преображеного нового світу, світло якого – Сам Бог, а світильник – Агнець.

От чому «Апокаліпсис» Іоанна, хоча і сповнений описами страждань, мук і ридань – похмурий хід історії, – проте пронизаний численними славослів’ями, що являють свого роду світлий хід історії. Так, наприклад, ми читаємо в ньому про безліч праведників, що співають і вигукують: «Алилуя! бо воцарився Господь Бог Вседержитель. Радіймо і звеселімось, і воздаймо Йому славу; бо настав шлюб Агнця, і жона Його приготувала себе» (Одкр. 19:6-7). Тут ми стикаємося з типовим християнським парадоксом: страждання розуміється не як останнє слово, а як перехід до щастя, і навіть воно саме вже таємничим чином пройняте радістю, що виникає з надії. Саме тому Іоанн, пророк з острова Патмос, може завершити книгу останнім закликом, в якому пульсує трепетна надія: «Так, гряди, Господи Ісусе!» (Одкр. 22:20). Це одна з головних молитов християнства, що зароджувалося, повторювана і святим Павлом арамейською: «Marana tha» (див. 1Кор. 16:22). У цієї молитви «Гряди, Господи» багато вимірів. Передусім вона, природно, виражає надію на остаточну перемогу Господа, очікування нового Єрусалиму і пришестя Господнє, що преображає світ. Але одночасно це і євхаристійна молитва: «Прийди, Господи, зараз!» І Ісус приходить, передуючи Своєму остаточному пришестю. Тому ми з радістю кажемо: «Прийди зараз і прийди остаточно!» У цієї молитви є ще і третє значення: «Ти вже прийшов, Господи! Ми твердо знаємо, що Ти серед нас. Ми з радістю відчули це. Але прийди ж остаточно!» Молитимемося і ми разом зі святим Павлом, зі святим пророком з острова Патмос, з християнством, що народжується: «Прийди, Ісусе! Прийди і преобрази світ! Прийди вже сьогодні і нехай переможе мир!» Амінь!

Загальна аудієнція, 23 серпня 2006 року, Зал Павла VI

Попередній запис

Іоанн – Богослов

Євангеліст Іван, Володимир Боровиковський Апостоли були супутниками Ісуса під час Його життя на землі, його друзями ... Читати далі

Наступний запис

Матфей

Покликання святого Матфея, Караваджо Продовжуючи серію портретів дванадцяти апостолів, сьогодні ми зупинимося на Матфеї. Чесно кажучи, ... Читати далі