Іоанн – Богослов

Євангеліст Іван, Володимир Боровиковський

Апостоли були супутниками Ісуса під час Його життя на землі, його друзями і разом з Ним пройшли не лише зовнішній шлях, з Галилеї в Єрусалим, але і внутрішній, духовний, завдяки якому навчилися вірити в Ісуса Христа, хоча це виявилося непросто, адже вони були такі ж люди, як ми. Проте саме тому, що вони були супутниками Ісуса і здолали важкий шлях, їх віра в Нього глибоко укоренилася, і вони стали наставниками для нас, допомагають нам пізнати, полюбити Ісуса Христа і повірити в Нього. Я вже говорив про чотирьох апостолів з дванадцяти: Симона – Петра, його брата Андрія, Якова, брата святого Іоанна, і другого Якова, званого «Молодший», автора Послання, включеного в Новий Завіт. Крім того, я почав розмову про Іоанна Євангеліста, накидавши основні штрихи до портрета апостола. Тепер я хотів би зосередити увагу на змісті його вчення. Отже, сьогодні ми розглянемо Євангеліє і Послання, що носять його ім’я.

Якщо і є характерна тема творів Іоанна, то це – любов. Невипадково моя перша енцикліка починається зі слів апостола: «Бог є любов (Deus caritas est), i хто перебуває в любові, перебуває в Бозі і Бог у ньому» (1Ін. 4:16). Подібні слова дуже важко знайти у вченні інших релігій, отже, вони ведуть нас до дійсно своєрідного змісту християнства. Безумовно, Іоанн не єдиний на зорі християнства говорив про любов. Любов – головна складова християнства, про неї пишуть автори усіх книг Нового Завіту, правда, акценти розставляють по-різному. Сьогодні ми роздумуємо про те, як ця тема освітлена в Іоанна тому, бо саме він переконливо намітив її основні лінії. Отже, звернемося до його слів. Абсолютно очевидне одне: він пропонує не абстрактне, філософське і навіть не богословське трактування питання «що є любов». Ні, він зовсім не теоретик. Істинна любов за своєю природою ніяк не може бути умоглядною, а повідомляє безпосередній і конкретний орієнтир реальним людям. Отже, Іоанн, апостол і друг Ісуса, показує нам складові або, краще сказати, фази християнської любові, процесу, якому властиві три етапи.

Перший торкається власне джерела любові, яке апостол бачить у Богу і навіть стверджує, як ми чули: «Бог є любов» (1Ін. 4:8,16). Іоанн – єдиний з авторів Нового Завіту дає нам визначення Бога. Наприклад, він каже: «Бог є Дух» (Ін. 4:24) або «Бог є світло» (1Ін. 1:5). Тут же він з натхнення сповіщає: «Бог є любов». Зверніть увагу, не просто стверджує, що «Бог любить» і навіть не те, що «любов є Бог»! Інакше кажучи, Іоанн не обмежується описом Божественної дії, а докопується до самого його коріння. Тобто він не приписує Божественну якість невизначеній, безособовій любові; не піднімається від любові до Бога, а звертається безпосередньо до Бога і визначає Його природу як безмежну любов. Тим самим Іоанн хоче сказати, що головний вимір Бога – любов, тому всі діяння Бога народжуються з любові і відмічені нею: усе, що Бог робить, здійснюється з любові і з любов’ю, навіть якщо ми не завжди можемо швидко зрозуміти, що це і є любов – істинна любов.

Тут необхідно зробити крок вперед і уточнити, що Бог справою явив нам Свою любов, увійшовши до історії людства в особі Ісуса Христа, Який заради нас утілився, помер і воскрес. Така друга складова любові Божої. Він не обмежився словесними вказівками, але дійсно узяв на Себе зобов’язання і «розплатився» особисто. Іоанн пише: «Бо так полюбив Бог світ (тобто усіх нас), що віддав і Сина Свого Єдинородного» (Ін. 3:16). Більше того, любов Бога до людей конкретизується і проявляється в любові Ісуса. Знову ж таки Іоанн пише: Ісус, «полюбивши Своїх, які були в світі, до кінця полюбив їх» (Ін. 13:1). Силою цієї жертовної і всепоглинаючої любові ми повністю викуплені з рабства гріху, як зауважує святий: «Діти мої!… коли б хто згрішив, то ми маємо заступника перед Отцем, Ісуса Христа, Праведника. Він є очищення від гріхів наших, i не тільки від наших, але і від гріхів усього світу» (1Ін. 2:1-2; див. 1Ін. 1:7). От до чого доходить любов Ісуса до нас: до пролиття крові заради нашого спасіння! Християнин, застигаючи в спогляданні перед цим «надлишком» любові, не може не запитати себе, якою має бути відповідь. Думаю, кожен з нас повинен увесь час, знову і знову задаватися питанням про це.

Це питання підводить нас до третього елементу динаміки любові: ми покликані не залишатися пасивними одержувачами любові, що підносить та перевершує нас, але зобов’язані діяльно відповідати на неї, а рівноцінною відповіддю може бути лише любов у відповідь. Іоанн говорить про заповідь. Він наводить слова Самого Ісуса: «Заповідь нову даю вам: щоб ви любили один одного; як Я полюбив вас, так і ви любіть один одного» (Ін. 13:34). У чому полягає новизна, про яку говорить Ісус? У тому, що Він не задовольняється повторенням вимог, даних ще в Старому Завіті і згаданих в інших Євангеліях: «Люби ближнього твого, як самого себе» (Лев. 19:18, пор. Мф. 22:37-39, Мк. 12:29-31, Лк. 10:27). У старій заповіді критерієм норми названа людина («як самого себе»), в заповіді ж, переданій Іоанном, Ісус називає причиною і нормою нашої любові Самого Себе: «як Я полюбив вас». Так любов стає дійсно християнською, несе в собі новизну християнства. Вона повинна охоплювати усіх без виключень, а також – і це дуже важливо – мати найвищі наслідки, не маючи іншої міри, ніж бути безмірною. Слова Ісуса, «як Я полюбив вас» волають до нас і одночасно турбують; вони – христологічна мета, яка може здаватися недосяжною, проте в той же час це стимул, що не дає зупинятися на досягнутому. Він не дозволяє нам бути задоволеним собою, але примушує продовжувати шлях до вищої мети.

У невеликій книзі Фоми Кемпійського «Про наслідування Христа», справжньому скарбі духовності, що з’явився наприкінці Середньовіччя, із цього приводу сказане наступне: «Шляхетна любов до Ісуса заохочує до великих справ і будить бажання щораз до більшої праведності. Любов бажає линути вгору, а не затримуватися ні на яких низьких речах. Любов хоче бути вільною і далекою від будь-якого світового вподобання… Бо любов з Бога зродилася і не може знайти спочинку, як тільки в Бозі, попри усі створіння. Хто любить, той літає, ширяє і веселиться; він вільний і ніщо не зв’язує його. Він дає все за все і все у всім має, бо знаходить спочинок в одному Найвищому над усі добра, від якого випливає і приходить усіляке добро» (Книга III, розділ 5). Хіба можна краще роз’яснити «нову заповідь», передану Іоанном? Благаємо Отця допомогти нам жити цією заповіддю, хай і недосконало, але рішуче, щоб залучати до неї всіх, кого ми зустрічаємо на нашому шляху.

Загальна аудієнція, 9 серпня 2006 року, Зал Павла VI

Попередній запис

Іоанн, син Зеведеїв

Апостол Іоанн, Джампетріно Сьогоднішню зустріч ми присвятимо спогаду про ще одного дуже важливого учасника колегії апостолів: ... Читати далі

Наступний запис

Іоанн, пророк з острова Патмос

Іоанн на острові Патмос, Тобіас Верехт Наші останні катехізичні бесіди були присвячені особі апостола Іоанна. Спочатку ... Читати далі