Петро – рибалка

Чудовий улов, Рафаель Санті

У новому циклі катехізичних бесід ми передусім намагалися краще зрозуміти, що таке Церква і який Господній задум про Його нову сім’ю. Потім ми зауважили, що Церква живе в людях. Ми бачили, що Господь доручив цей новий інститут дванадцяти апостолам. Тепер давайте познайомимося з кожним з них, щоб через призму їх особи побачити, що означає жити Церквою і йти за Ісусом. Почнемо зі святого Петра. Після Ісуса Петро – найвідоміша особа, його ім’я згадується в новозавітних книгах частіше, ніж імена інших апостолів. 154 рази його ім’я зустрічається разом з прозванням Petros, «камінь», «скеля» – грецький переклад арамейського імені Кеfа, даного йому Самим Ісусом (останнє зустрічається 9 разів, в основному – в посланнях Павла). До цього слід додати поширене ім’я Simon (згадано 75 разів), еллінізовану форму його первинного єврейського імені Simèon (останнє зустрічається двічі: Діян. 15:14, 2Пет. 1:1). Він також названий сином Іониним (див. Ін 1:42) або, арамейською, bar – Jona (див. Мф. 16:17). Симон був з Вифсаїди (див. Ін. 1:44), міста на східному березі моря Галилейського, звідки також були родом Филип і, природно, Андрій, брат Петра. Його вимова відрізнялася галилейським акцентом. Він, як і брат, був рибалкою: разом із сім’єю Зеведея, батька Якова та Іоанна, займався рибним ловом на Генісаретському озері (див. Лк. 5:10). Мабуть, Симон користувався певним матеріальним достатком, був рухомий духовним інтересом і жадав Бога – бажав, щоб Бог прийшов у світ. Це бажання спонукало їх з братом відправитися в Іудею слухати проповіді Іоанна Хрестителя (див. Ін. 1:35-42).

Симон був віруючим і ревним юдеєм, сподівався на діяльну Божу присутність в історії його народу і засмучувався через те, що не бачить могутніх діянь Божих у подіях, свідком яких він став. Він був одружений, його теща, яку одного разу зцілив Ісус, жила в Капернаумі, і, буваючи в тому місті, Симон зупинявся в неї (див. Мф. 8:14 нас., Мк. 1:29 нас., Лк. 4:38 нас.). Під час останніх археологічних розкопок під підлогою візантійської церкви, прикрашеною восьмикутною мозаїкою, були виявлені руїни іншої, древнішої церкви, улаштованої, як стверджують настінні графіті із зверненими до Петра закликами, якраз у будинку Петрової тещі. Євангелія повідомляють, що Петро був одним із перших чотирьох учнів Назарянина (див. Лк. 5:1-11). До них незабаром приєднався п’ятий: за звичаєм, будь-якого равві оточували п’ять учнів (див. Лк. 5:27: покликання Левія). Коли Ісус призвав ще учнів і число їх досягло дванадцяти (див. Лк. 9:1-6), стала очевидна новизна Його місії: Він – не один з численних рабинів, а прийшов зібрати есхатологічний Ізраїль, символом якого служить число дванадцять – число колін Ізраїльських.

Симон з’являється в Євангеліях людиною з рішучим і імпульсивним характером; він готовий силою змусити прислухатися до своїх аргументів (згадайте про меч у саду Гефсиманському, див. Ін. 18:10 нас.). Але іноді він бував наївним і боязким, хоча і залишався чесним, здатним до щирого розкаяння (див. Мф. 26:75). Євангелія дозволяють крок за кроком простежити духовний шлях Петра. Відправна точка – його покликання Ісусом. Це сталося у буденний день, коли Петро займався звичною справою. Ісус опиняється на березі Генісаретського озера, навколо нього тісниться натовп охочих слухати Учителя. Число слухачів створює певну незручність. Учитель бачить два пришвартовані до берега човни; рибалки зійшли з них і полощуть мережі. Тоді Він просить дозволити Йому піднятися на човен Симона і відчалити від берега. Сівши на цю імпровізовану «кафедру», Ісус з човна починає наставляти натовп (див. Лк. 5:1-3). Так, човен Петра стає кафедрою Ісуса. Закінчивши говорити, Він звернувся до Симона: «Відпливи на глибину і закиньте сіті свої для лову. Симон сказав Йому у відповідь: Наставнику, ми трудилися всю ніч і нічого не впіймали, але за словом Твоїм закину сіть» (Лк. 5:4-5). Ісус був теслярем, недосвідченим у рибному лові, і все-таки рибалка Симон довіряє равві, Який йому не дає відповіді, а закликає довіритися. При виді дивовижного улову Симона охоплює подив і трепет: «Господи, відійди від мене, бо я чоловік грішний!» (Лк. 5:8). У відповідь Ісус закликає його сповнитися сподіванням і відкритися новому задуму, що перевершує будь-які очікування: «Не бійся, віднині будеш ловцем людей» (Лк. 5:10). Петро і уявити не міг, що одного разу опиниться в Римі і буде тут «ловцем людей» для Господа. Він приймає дивний заклик дозволити залучити себе в цю велику пригоду: він безкорисливий, усвідомлює свою слабкість, але вірить тому, Хто покликав його і йде за Ним з мрією в серці. Він мужньо і великодушно відповідає «так» – і стає учнем Ісуса.

Інший важливий етап свого духовного шляху Петро переживе біля Кесарії Филипової, де Ісус прямо запитає учнів: «За кого вважають Мене люди?» (Мк. 8:27). Проте Ісус не задовольняється почутою відповіддю. Той, хто погодився особисто брати участь у Його житті, повинен зайняти особисту позицію, тому Він не відступає: «А ви за кого Мене вважаєте?» (Мк. 8:29). І тут від імені інших відповідає Петро: «Ти є Христос» (ibid.), тобто Месія. Ця відповідь Петра, яку підказала не його «плоть і не кров», а дана Отцем, Який на небесах (див. Мф. 16:17), несе в собі зародок майбутнього сповідання віри Церкви. Проте Петро доки не зрозумів глибокий зміст месіанського служіння Ісуса, нове значення цього слова: Месія. Він незабаром виявить це, зрозумівши, що «месія», за яким він слідує у своїх мріях, абсолютно відрізняється від істинного Божого задуму. Почувши пророцтво про страждання, він спокушається і протестує, викликаючи в Ісуса різку відповідь (див. Мк. 8:32-33). Петро хоче, щоб Месія був «людинобогом», що виконує очікування народу і накладає на всіх свою владу: ми теж бажаємо, щоб Господь явив Свою могутність і негайно преобразив світ. Ісус же з’являється «Боголюдиною», рабом Божим, Який перевертає сподівання натовпу і йде шляхом упокорювання та страждання. Саме з цією серйозною альтернативою ми стикаємося знову і знову: віддавати перевагу власним очікуванням, відкидаючи Ісуса, або приймати Ісуса в істині Його місії і заглушати чисто людські надії. Імпульсивний Петро, не коливаючись, відводить Ісуса убік і напоумляє Його. Відповідь Ісуса руйнує всі його хибні сподівання, хоча і закликає до навернення і слідування: «Відійди від Мене, сатано, бо ти думаєш не про те, що Боже, а що людське» (Мк. 8:33). Не вказуй Мені шлях, Я йду Своєю дорогою, а ти йди за Мною.

Так Петро розуміє, що насправді означає йти за Ісусом. Це його друге покликання, аналогічне повторному покликанню Авраама, описаному в Бут. 22, що відбулося після подій Бут. 12: «Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде. Бо хто хоче душу свою спасти, той погубить її; а хто погубить душу свою заради Мене і Євангелія, той спасе її» (Мк. 8:34-35). Такий вимогливий закон слідування: треба уміти зрікатися, якщо потрібно, від всього світу, щоб врятувати істинні цінності, врятувати душу, врятувати присутність Бога у світі (див. Мк. 8:36-37). Хоча і важко, Петро приймає заклик і продовжує свій шлях за Учителем.

Мені здається, що ці різні навернення святого Петра і його особа в цілому служать для нас великою розрадою і важливим уроком. Ми теж мріємо про Бога, мріємо бути безкорисливими, чекаємо, що Бог явить світу Свою силу і негайно преобразить світ так, як ми це задумали і відповідно до потреб, які ми бачимо. Бог же вибирає інший шлях. Бог вибирає шлях преображення сердець у стражданні та упокорюванні. І ми, подібно до Петра, знову і знову повинні навертатися. Ми повинні йти за Ісусом, а не випереджати Його: саме Він вказує нам шлях. Так, Петро каже нам: думаєш, у тебе є рецепт і ти зобов’язаний змінити християнство, але Господь знає шлях. Саме Господь каже мені і тобі: йди за Мною! Треба мати мужність і упокорювання йти за Ісусом, бо Він – Шлях, Істина і Життя.

Загальна аудієнція, 17 травня 2006 року, площа Святого Петра

Попередній запис

Апостольська спадкоємність

Посвячення дванадцяти апостолів, Джеймс Тіссо На двох попередніх аудієнціях ми роздумували над тим, що таке Передання ... Читати далі

Наступний запис

Петро – апостол

Паси вівці мої, Рафаель Санті У нинішніх катехізичних бесідах ми роздумуємо про Церкву. Ми сказали, що ... Читати далі