«Не відкладай на завтра те, що можеш зробити сьогодні». Напевно, усі чули цей мудрий вислів, проте не так часто, як слід було, слідували йому в житті. «Зроблю завтра, пізніше», – як часто казали ми собі, і, зазвичай, не робили. Цього сумного факту багато хто не оминув і в духовному, релігійному житті, відкладаючи на вічне «завтра» молитву, вивчення Слова Божого, відвідування богослужіння, врешті-решт сповідування гріхів.
«Пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години, коли Син Людський прийде» (Мф. 25:13), «Отже, глядіть, робіть обережно, не як нерозумні, а як мудрі, цінуючи час, бо дні лукаві» (Еф. 5:15,16), – попереджає нас Святе Письмо. Цією біблійною порадою скористалися 4 чоловіків, що принесли розслабленого до Ісуса, коли Він перебував у Капернаумі і жодні перешкоди не зашкодили їм виконати задум: «Не маючи можливости наблизитись до Нього через народ, розкрили покрівлю дому, де Він був, і, розібравши її, спустили постіль, на якій лежав розслаблений» (Мк. 2:4).
Часто і в нас немає можливості потрапити до Господа, і ми повинні докласти зусиль, щоб знайти Його у своєму житті, а точніше Його задум стосовно нас, тобто те, що принесе нам явну користь у цьому житті і в житті майбутньому віку: «Царство Небесне силою здобувається, і хто докладає зусилля, здобуває його» (Мф. 11:12). У цьому прагненні ми повинні повністю покластися на Бога: «Усі турботи ваші покладіть на Нього, бо Він піклується про вас» (1Пет. 5:7) і менше зважати на думку оточення: «Дружба зі світом є ворожнеча проти Бога… Бо хто хоче бути другом світові, той стає ворогом Богові» (Як. 4:4). Друзі розслабленого так і вчинили.
У Біблії прямо не сказано, що ті четверо (це зауважує лише Марк, у Луки – це просто «люди» 5:18) були друзями розслабленого, проте виходячи з їхнього вчинку, можна цілком впевнено їх так назвати. Щось подібне трапляється і в нашому житті, коли малознайомі, а то й зовсім незнайомі люди допомагають нам через свої, як прийнято казати у світі, «релігійні переконання», або по-біблійному – віру, «яка діє любов’ю» (Гал. 5:6), доводячи тим самим свою віру, яка «без діл мертва» (Як. 2:26).
«Ісус, побачивши віру їхню, говорить розслабленому: чадо, відпускаються тобі гріхи твої» (Мк. 2:5), – це сталося лише завдяки вірі та завзяттю чотирьох людей, яких об’єднала віра в силу Ісуса. На подібне здатні і ми, коли віритимемо, що об’єднавшись заради Ісуса, будемо молитися за спасіння цього світу і творитиме справи милосердя: «Бо, де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я серед них» (Мф. 18:20) «і все, чого не попросите в молитві з вірою, одержите» (Мф. 21:22). Виявляється, не так вже багато треба, щоби тут, на землі, в ім’я Христове (див. Ін. 15:16) сталося справжнє диво.
Головне вірити в це і не відкладати виконання задуму Божого на завтра.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Рецепт чуда
Ваш коментар: