Чи можна простити образи і приниження близьких?

Прощення – це одна з головних складових життя християнина, одна з найважливіших умов життя людини, яка вірує в Христа як свого Спасителя. Бути християнином і не прощати людей – це все одно як бути болотом: вода ніби є, а не нап’єшся і не вмиєшся.

Як не стати таким болотом? Я бачу три основні пункти, які допомагають християнам уникати цього неприємного стану.

Передусім слід зрозуміти: істинне прощення кривдників і саме життя “з прощення в прощення” можливі лише тоді, коли на троні мого серця сидить Христос, тобто коли Сам Бог управляє моєю свідомістю.

На жаль, нам увесь час здається, що ми самі можемо прощати: от піду і усіх прощу… і терпітиму і прощатиму… триматиму себе в руках і прощатиму… адже потрібно ж це робити! Багатьом вдається так жити роками і навіть із задоволенням думати про себе: от який я молодець – усіх прощаю! І невтямки нам, що таке «прощення» – ні що інше, як «відкладання» образи на горище своєї свідомості, туди, де образа не дуже помітна, де вона запорошиться так, що я, може, навіть забуду про все. Але от не забувається ніяк, і чим більше відкладаємо на «горище» або ховаємо «під підлогу», тим важче давати раду усьому цьому господарству. А коли на горищі і в підвалі бракує місця – усе обов’язково вивалиться назовні, але вже брудне і смердюче гниллю.

Якщо ж ми шукаємо чистоти і свободи від образ, ми повинні прийняти силу Неба, щоб прощати так само, як це робив і робить Христос. Усе інше неминуче призведе до розчарувань і хвороб.

«Благодать і мир вам нехай помножиться в пізнанні Бога і Христа Ісуса, Господа нашого. Тому що від Божественної сили Його даровано нам усе потрібне для життя і благочестя, через пізнання Того, Хто покликав нас славою та чеснотою» (2Пет. 1:2,3).

Бачите ці дві умови?

Пізнати Христа і прийняти від Бога усе, що нам необхідно для благочестивого життя.

Прощення – це невід’ємна частина такого життя.

По-друге, ми, роздумуючи про прощення, не ґрунтуємося на Писанні, але вважаємо за краще слухати інших, як вони нам це пояснюють. Тому в нас дуже спотворене розуміння суті християнського прощення. Як вже було сказано вище, ми не розуміємо, що воно може прийти в наше життя лише силою Божою. Але ми так само не розуміємо, що прощення ніколи не скасовує акту справедливості.

Якби люди, що називають себе християнами, читали Тору і Пророків, вони змогли б побачити, що цивільні закони, встановлені Богом для Його народу, завжди мали на меті відновлення повної справедливості відносно будь-якої невірної дії. Цивільний закон передбачав чіткі заходи стосовно вбивць, злодіїв, лжесвідків, безвідповідальних людей, через яких постраждали інші і т. д. Принцип справедливості був виражений дуже наочно:

«Хто зробить ушкодження на тілі ближнього свого, тому слід зробити те саме, що він зробив: перелом за перелом, око за око, зуб за зуб; як він зробив ушкодження на тілі людини, так і йому треба зробити» (Лев. 24:19,20).

На жаль, багато людей зараз перекручують ці слова, але сподіваюся, ми з вами не належимо до їх числа, розуміючи, що тут закладений основний принцип Суду – справедливе покарання, коли «не більше» і «не менше».

Як ви думаєте, чи можливо міркувати розсудливо, ухвалюючи справедливий вирок, якщо мозок, очі і вуха перебувають під впливом гніву і образи? Абсолютно неможливо. Тільки спокійне серце в змозі побачити, що і як треба зробити, щоб не віддати кривдникові більше чи менше нанесеної образи. А спокійне серце – це серце, яке простило образу. Хто може прощати завжди знатиме, що зробити: чи залишатися поряд з кривдником, чи піти, припинивши стосунки, що і як сказати чи промовчати…

«Не ворогуй на брата твого у серці твоєму; викрий ближнього твого, і не понесеш за нього гріха.  Не мстися і не май злоби на синів народу твого, але люби ближнього твого, як самого себе. Я Господь» (Лев. 19:17,18).

Чи побачили ви це? Не ворогуй, не мстися, не май злоби (це ж ознаки істинного прощення!) – ЛЮБИ ближнього, як самого себе. Іншими словами, чини з кривдником так, як хочеш, щоб чинили з тобою, якби ти опинився на його місці. Суть будь-якого прощення – це любов до ближнього. Якщо немає любові до людей, прощення неможливе…. і виходить, справедливість теж неможлива.

Отже, чи треба прощати? Звичайно. Бо це єдиний спосіб підтримувати вимоги справедливості в сім’ї, у колективі, у суспільстві, у народі. Чи можливо прощати? Так, бо сказано «від Божественної сили Його даровано нам усе потрібне для життя і благочестя» (2Пет. 1:3).

По-третє, багато вірних думають про прощення як про інструмент досягнення Вічного Життя. Усі ми направо і наліво цитуємо слова Спасителя:

«І коли стоїте на молитві, прощайте, коли щось маєте на кого, щоб і Отець ваш Небесний відпустив вам гріхи ваші» (Мк. 11:25).

«А коли не будете прощати людям провин їхніх, то і Отець ваш не простить вам провин ваших» (Мф. 6:15).

Ось таке «я – тобі, а Бог –  мені» виходить. Але так може міркувати тільки те серце, яке все ще по самі вінця наповнене собою, своїми інтересами, простіше кажучи, егоїзмом.

Для серця, яке вже піддалося Христу, веління, процитовані вище, є нічим іншим, як інструментом самоперевірки: чи продовжую я залишатися врятованою людиною, у чиєму розумі володарює любов Христова, або десь закриваюся від Нього, від Його благодаті, що преображає?

Це веління Боже спонукає нас перевіряти себе: як я прощаю?

  • Заховую образу на «горищі»?
  • Віддаляюся, гордо піднісши голову?
  • Кажу: «Бог простить», а усередині бунт проти Бога, Який, дійсно, простить?
  • Вибираю, що простити, а що ні?

Я прощаю так само, як мені хочеться, щоб Бог простив мене? Чи в мене різні стандарти для себе і для інших? Я, називаючись християнином, якого Христа демонструю тим, хто намагається мене образити? Істинного, Який змінює мою свідомість, навчає мене любити людей, або вигаданого, зручного для мене?

От такі три причини, які ніяк не дозволяють нам позбавитися від гіркоти образ, що живе в наших серцях.

Цікаво, що в Біблії для опису стану прощення використано декілька слів. Сенс одного з них такий: щадити, милувати, давати, дарувати, видавати. А в Новому Завіті як правило використовується це: відпускати.

Якщо бути уважними до сенсу цих слів, можна зробити дуже цікаві висновки про те, що прощення – це все одно як пощадити і відпустити кривдника на свободу. Забавно, чи не так? Нам здається, що це ми, скривджені, сидимо у в’язниці неприємностей, а Біблія стверджує, що неприємності, і серйозні, у тих, хто нас образив… ці люди, виявляється, стають нашими рабами, яких потрібно б відпустити…

З повагою, Олександра Ланц

Попередній запис

Чому Бог прощає гріхи людей – три причини

Чому Бог прощає гріхи людей? Питання прощення дуже часто пов'язане із справедливістю і милістю. Іноді справедливість каже, що прощення гріхів ... Читати далі

Наступний запис

Наукове обґрунтування користі прощення

Біблія примушує мене думати, що Ісус був одержимий темою прощення. Він не переставав нагадувати про необхідність прощати. У Його притчах ... Читати далі