Простити чи не простити?

Простити чи не простити? Бог дає нам можливість зробити вибір, і ми маємо жити з наслідками свого вибору. Ми можемо не прощати нікому, ображатися, закриватися – і бути нещасними або ж можемо вибрати прощення – і насолоджуватися перевагами свободи, яку воно приносить. От тільки тут є ще один момент: якщо ви завжди думали, що простити чи ні – це тільки справа власного вибору, то погляньте, що Біблія говорить стосовно цього: «Бо якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний. А коли не будете прощати людям провин їхніх, то і Отець ваш не простить вам провин ваших» (Мф. 6:14-15).

Чому Біблія настільки категорична в цьому питанні? Бог створив впорядкований Всесвіт на основі об’єктивних законів та принципів. Оскільки ми знаємо, що певні закони фізики – незмінно правдиві й передбачувані, то маємо розуміти, що й Божі духовні закони – так само правдиві й передбачувані. Хоча реальність цих духовних законів сьогодні відкидається багатьма людьми, які вважають розумнішим базувати поведінку на відносних цінностях, котрі кожен трактує по-своєму, історія все ж доводить, що принципи, викладені у Десяти Божих Заповідях, є важливою основою для людської поведінки у суспільстві.

І для нас у цьому Всесвіті важливо вчасно усвідомити, як він працює. Ми пожнемо те, що посіяли. Тому що це один із Божих абсолютних законів. Якщо сіємо осудження – його і пожнемо. Якщо сіємо благословення – пожнемо благословення. Якщо сіємо непрощення то й пожнемо те саме. І мова не йде про те, що «жорстокий Бог» карає так. Навпаки, побачте за цим Його любов: Він все робить для того, щоб ми зрозуміли, як діють закони Всесвіту, щоб нам не довелося бути здивованими й розчарованими за часу жнив.

Слабкість чи сила?

Отож: простити чи не простити? Прощення має починатися із простого вибору. Як і любов. Багато людей не хочуть прощати, думаючи, що, якщо вони підуть цим шляхом, стануть слабкими, і люди постійно будуть прагнути ними скористатися. Але це не так: прощення, базоване на справжній любові, не є наївною податливістю, через яку людина вибачає будь-яку образу. Це не м’якість, яка дозволяє людям вилізти вам на голову. Адже тільки сильна любов допомагає нам прийняти ризиковане рішення простити.

У Євангелії від Марка є такий епізод: в Ісуса запитують, який із законів Писання є найважливішим? Господь відповів: «І полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всім розумінням твоїм, і всією силою твоєю, – ось перша заповідь! І друга подібна до неї: полюби ближнього твого, як самого себе. Більшої за ці заповіді немає» (Мк. 12:30,31).

Як бачимо, Ісус говорив, що, якщо ми любимо нашого ближнього правдиво, то це включає в себе й любов до себе. Але навряд чи це означає егоїстично шукати власної вигоди за рахунок інших, як це легко потрактувати. Здорова любов до себе залежить від самоповаги. І в світлі цього постає питання: чи повинні ми вибачати зневажливу поведінку чи ставлення інших людей? А коли вони руйнують нашу цілісність?

Здорова любов не бере на себе вину за чужі помилки, не покриває руйнівну поведінку, припускаючи, що людина не може дати собі сама ради. І в ім’я любові ми не маємо пасивно сприймати невірність друзів, подружню зраду, образу від дітей чи обман співробітників. Прощення не полягає у цьому. Справжня любов додає нам сили сказати «досить», коли чиясь поведінка переходить встановлені межі. Особливо, мабуть, це важливо знати тим, хто живе в складній ситуації, коли доводиться вибачати ненормальний спосіб життя коханої людини, і, таким чином, продовжувати дозволяти руйнувати своє життя й життя інших. Любов і прощення не повинні покривати навіть тих, кого ми любимо, найбільше тоді, коли йдеться про наслідки їх рішень.

Відповідальність

Любов – співчутлива, але вона також – сильна. Любов – сильна, бо вона – Божий шлях. Коли ми любимо в ім’я Бога, ми діємо в силі Його Святого Духа. Така любов закорінена в Божому авторитеті і вимагає поваги. Вона дає нам можливість ризикувати, щоб шукати взаємної відданості у стосунках.

Показувати правдиву любов іншим означає поважати їх настільки, щоб дозволити їм бути відповідальними, особливо за рани, які вони завдадуть іншим. Дозволяти людям бути відповідальними і вимагати відповідальності – не одне й те ж.

Дозволити людині бути відповідальною означає поважати її особистість, даючи їй можливість відчувати всі наслідки своїх вчинків. Ми не повинні ні вибачати людину, захищаючи її, ні карати її помстою за те, що вона нам зробила – бо це б значило узурпувати її відповідальність. Тут є цікава річ: простити – не те саме, що вибачити. Вибачити – означає покінчити зі всяким судом, звільнити від пожинання того, що посіяв. Вибачити може тільки Бог. А ми покликані й маємо владу лише прощати.

Чи можемо ми в дійсності любити наших ворогів і бути добрими до тих, хто нас використовує чи ненавидить? Адже Біблія навчає саме так. Справжня любов поважає людей, навіть незважаючи на їх людську слабкість. Коли любов, пролита в наші серця Духом Святим, відновлює нашу самоповагу, вимальовуючи чіткі лінії толерантності та чесно розміщаючи відповідальність там, де вона має бути, прощення стає більшою відповідальністю. Ми стаємо здатні перенести фокус нашої уваги від себе самих і почати звертати нашу любов до тих, хто нас образив.

Самому досягнути цього всього практично неможливо. Тож просіть Господа, Творця неба й землі, щоб допоміг вам усвідомити, що кожному доведеться жати те, що він сіяв, і що шлях непрощення в нашому житті приведе нас до руйнування і відокремлення від Нього. І просіть про відвагу покаятись у своїх гріхах, про силу боротися зі своїми ранами, про можливість обрати прощення і про мудрість дозволити іншим бути відповідальними за їх вчинки. І щоб Він допоміг нам усім зрозуміти, що прощення не залежить від наших зусиль, а що Він, наш люблячий Отець, оновлює наші стосунки силою Господа Ісуса Христос та тим, що Він зробив для нас на хресті дві тисячі років тому.

«І коли стоїте на молитві, прощайте, коли щось маєте на кого, щоб і Отець ваш Небесний відпустив вам гріхи ваші» (Мк. 11:25).

«Будьте один до одного добрими, милосердними, прощайте один одному, як і Бог у Христі простив вам» (Еф. 4:32).

«Отже, вдягніться, як обрані Божі, святі та улюблені, в милосердя, благість, смиренномудрість, лагідність, довготерпіння, поступаючись один одному і прощаючи взаємно, коли хто на кого має скаргу: як Христос простив вас, так і ви» (Кол. 3:12,13).

Автор: Яна Синюк

Попередній запис

Прощення як дар

Здається, ми якось не так обходимося з прощенням. Якесь воно не таке, яким мало бути, те прощення, про яке ми ... Читати далі

Наступний запис

Уміння прощати і просити прощення

«Пильнуйте за собою. Якщо ж согрішить проти тебе брат твій, докори йому; і коли покається, прости йому; і коли сім ... Читати далі