Викривальні слова

Лепта вдови, Джеймс Тіссо

5 квітня

Через день Ісуса побачили на внутрішній площі храму, яку називали «Подвір’ям жінок». Він сидів під навісом біля кухлів для пожертвувань. У пасхальні дні люди, як правило, робили щорічний церковний внесок. Багато хто, проходячи, кидав гроші пригорщами, але увагу Ісуса привернула бідно одягнена жінка, яка поклала до кухля дві дрібні монети. Прикликавши учнів, Він сказав: «Істинно говорю вам, що ця вбога вдова більше за всіх поклала; бо всі ті з надміру свого клали в дар Богові, а вона з убогости своєї поклала весь прожиток свій, що мала» (Лк. 21:1-4). Пожертва бідної жінки – єдине, що потішило і схвилювало серце Христа в Єрусалимі.

Перебуваючи в центрі церковного життя, Він бачив його хвороби, замасковані показною досконалістю. Повз Нього, поблажливо відповідаючи на поклони, йшли пихаті законники. Їх «тефілини» – пов’язки на чолі з текстами Тори та інші атрибути набожності важко було не помітити, але як мало відповідали вони духовності цих людей! Ісус бачив і вчених, які годинами обмізковували дрібні відтінки уставу, бачив і фарисеїв, які спотикалися об каміння, щоб показати своє повне зречення від світу. Ісус знав, як легко проникають у це середовище честолюбці, які потім насолоджуються своєю владою над душами. Про таких пастирів ще пророк Єзекиїл говорив, що вони «пасуть самі себе». Здавалося, навіть світ біблійного одкровення затьмарювався в цій затхлій атмосфері самовдоволення і святенництва.

Чому ще в Галилеї більшість книжників чинили опір Ісусові? Адже Він тоді приховував Своє месіанство. А добра вість про Отця, який виховує дітей, що заблукали, мала пробудити всіх, хто залишився вірним ученню пророка.

Отже, книжники втратили головний зміст пророчої проповіді. Визнаючи на словах, що основа Тори – любов до Бога і до людини, вони й надалі підмінювали дух Закону Божого системою формальних обов’язків і культових правил. Пророк Міхей навчав: «О, людино! сказано тобі, що – добро і чого жадає від тебе Господь: діяти справедливо, любити діла милосердя і смиренномудро ходити перед Богом твоїм» (Мих. 6:8).

Тим часом фарисеї, особливо учні Шаммая, повністю занурились у хащі ритуалізму і казуїстичних тлумачень. Знавці законів перетворили їх на знаряддя панування над «невігласами». На цьому ґрунті виникло багато зловживань, які доходили майже до цинізму.

Христос хотів застерегти Церкву від цієї спокуси, від «фарисейської закваски» і показати на прикладі пастирів Ізраїлю, яка небезпека може їй загрожувати. Звертаючись до учнів, Він сказав: «На Мойсеєвому сидінні сіли книжники та фарисеї. Отже, все, що кажуть вам додержувати, додержуйте і робіть; а за ділами їхніми не робіть, бо вони говорять і не роблять. Зв’язують важкі тягарі, які неможливо носити, і кладуть їх людям на плечі; самі ж і пальцем своїм не хочуть зрушити їх. Всі ж діла свої роблять так, щоб їх бачили люди: розширюють пов’язки свої і подовжують край одежі своєї. Також люблять возлежати на перших місцях на вечерях і сидіти на перших місцях у синагогах; і вітання на торжищах, та щоб люди звали їх: учителю, учителю! Ви ж не називайтесь учителями, бо один у вас Учитель – Христос; усі ж ви – браття. І отцем не називайте собі нікого на землі, бо один у вас Отець, Який на небесах. І не називайтесь наставниками, бо один у вас Наставник – Христос. Більший же з вас нехай буде вам слугою. Бо хто підносить себе, той принижений буде, а хто понижує себе, той піднесеться» (Мф. 23:1-12).[1]

Відмовившись від авторитарної влади над людьми, Ісус і Своїм апостолам заповів лише одну владу – владу любові і служіння. Але це не означало, що Він був готовий на компроміс з двозначністю і неправдою. Коли Христос під вигуки «Осанна» в’їхав до Єрусалиму, Він виявив Себе таким Царем примирення; відповідаючи на питання богословів, Він діяв як мудрий Наставник. Тепер настав час, коли Він мав виступити як Пророк-викривальник.

У Своїй промові Він не торкнувся зелотів і садукеїв, дні яких і без цього були вже полічені. Перші самі готували свою загибель, роздмухуючи багаття війни, другі були жменькою заможних клірикалів, які з кожним роком втрачали підтримку народу. Справжніми представниками старозавітної Церкви були книжники, рабини, тлумачі, що належали до фарисеїв. Ісус не відкидав і не применшував їхніх заслуг; Він відкрито говорив, що апостоли сіяли на ґрунті, зораному наставниками віри; «інші працювали, а ви ввійшли в їхню працю» (Ін. 4:38). Але саме це визнання книжників покладало на них найбільшу відповідальність і робило їхній гріх важким.

Ісусове викриття було справжнім судом Месії над тими, хто хотів «відкупитися» від Бога обрядами та дарами, хто вважав себе кастою, що єдина володіє ключами спасіння. Над містом і століттями, над релігіями і церквами пролунало слово Сина Божого, яке вражало, мов меч.

Горе вам, книжники і фарисеї, Джеймс Тіссо

«Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що зачиняєте Царство Небесне перед людьми, бо ви і самі не входите, і тим, хто входить, не даєте увійти.

Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що поїдаєте доми вдовиць, напоказ довго молитесь: за те ще більший осуд приймете.

Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що обходите море і сушу, щоб навернути хоч одного; і коли це станеться, робите його сином геєни, удвічі гіршим за вас.

Горе вам, вожді сліпі, які говорять: якщо хто поклянеться храмом, то нічого, а якщо хто поклянеться золотом храму, той винний. Безумні і сліпі! Що більше: золото чи храм, який освячує золото? І ще, коли хто поклянеться жертовником, то нічого, а якщо хто поклянеться даром, що на ньому, той винний. Безумні і сліпі! Що більше: дар чи жертовник, який освячує дар? Отже, хто клянеться жертовником, клянеться ним і всім, що на ньому. І хто клянеться храмом, клянеться ним і Тим, Хто живе в ньому. І хто клянеться небом, клянеться Престолом Божим і Тим, Хто сидить на ньому.

Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що даєте десятину з м’яти, кропу і кмину, а облишили те, що є найважливіше в законі: суд, милість і віру; це належало робити, і того не залишати. Вожді сліпі, що відціджуєте комара, а верблюда поглинаєте!

Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що очищаєте зовні чаші і блюда, тоді як усередині вони повні злодійства і неправди. Фарисею сліпий, очисть перше всередині чаші і блюда, щоб чистими були і зовні вони.

Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що уподібнюєтесь розмальованим гробам, які зовні здаються гарними, а всередині повні кісток мертвих і всякої нечистоти. Так і ви на вигляд здаєтесь людям праведними, а всередині повні лицемірства і беззаконня.

Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що будуєте гробниці пророкам і оздоблюєте пам’ятники праведникам, і говорите: якби ми були у дні батьків наших, то не були б спільниками їхніми у проливанні крови пророків. Тим ви самі свідчите проти себе, що ви сини тих, які вбивали пророків. І ви доповнюєте міру зла батьків ваших.

Змії, поріддя єхиднове! Як утечете ви від суду вогню геєнського? Тому ось Я посилаю до вас пророків, і мудрих, і книжників. І ви одних уб’єте і розіпнете, а інших будете бити в синагогах ваших і гнати з міста до міста. Нехай прийде на вас уся кров праведна, пролита на землі, від крови Авеля праведного до крови Захарії, сина Варахії, якого вбили між храмом і жертовником. Істинно кажу вам, що все це прийде на рід цей» (Мф. 23:13-36).[2]

Зі страхом, затамувавши подих, люди слухати Ісуса. Удар, завданий по масці, розколов її, а за нею відкрилася духовна пустка.

Ні про кого ще не говорив Ісус з такою різкістю. Він співстраждав з грішниками і заблуканими. Згодом Він простить учням їх малодушність, а Петрові – зречення. Він не докорятиме навіть Юді. Навіть «зневага Сина Людського», за словами Ісуса, може бути прощена. Лише з одним не зможе Він змиритися: з фарисейською карикатурою на благочестя, яка така ж, як і блюзнірство проти Духа Божого…


[1] Заповідь, яка забороняє титул «отець», залишилася, мабуть, невідомою в більшості Церков у добу усного Євангелія. Близько 57 р. ап. Павло пише: «Бо хоч у вас тисячі наставників у Христі, та не багато отців; я родив вас у Христі Ісусі благовістям» (1Кор. 4:15). Згодом цей звичай називати керівників Церкви «отцями» утвердився, незважаючи на слово Господнє.

[2] «Десятина» поширювалася на всі види їжі, а також на спеції (Маасрот:141). Авель і Захарія – перший і останній праведники, які стали жертвами вбивць, що фігурують у Біблії.

Попередній запис

Питання іродіан та фарисеїв

Фарисеї питають Ісуса, Джеймс Тіссо У палаці Каяфи тим часом ніби забули про Ісуса. З години ... Читати далі

Наступний запис

Пророцтво про руйнування Храму

Учні захоплюються будівлею Храму, Джеймс Тіссо Євангеліє не говорить, як учні сприйняли викривальну промову Господа, але, ... Читати далі