Питання іродіан та фарисеїв

Фарисеї питають Ісуса, Джеймс Тіссо

У палаці Каяфи тим часом ніби забули про Ісуса. З години на годину чекали прибуття Пилата з великим загоном. Взагалі, у пасхальні дні клірики мали чимало турбот. Але насправді Синедріон не відкинув думки розправитися з небезпечним Пророком. Лише вирішили, щоб уникнути заколоту, відкласти справу, доки мине свято. Сам Ісус, вигнавши базар з храму, більше ніяк не видавав Себе. Це заспокоювало садукеїв, дозволяло їм не поспішати.

Але група людей, налаштованих вкрай неприязно, плела і далі павутину навколо Ісуса. Найзручніше було спровокувати Його на якийсь політичний крок або висловлювання, щоб привабити до Нього увагу прокуратора; тоді Пилат сам займеться Галилеянином, а церковна влада в очах народу залишиться незаплямованою.

Здійснити цей намір узялись «іродіяни» – прихильники партії, що покладалася на римлян. До них приєдналися і слухачі фарисейських шкіл, хоча вони завжди ворогували з «іродіянами». Ці люди прийшли до Ісуса і зробили вигляд, що ставляться до Нього шанобливо і хочуть знати Його думку про податок, що сплачувався імператорові. Саме по собі таке звертання до Учителя виглядало природно. На Сході мудрість наставників вимірювалася тим, як вони вирішують суперечливі проблеми, котрі пропонують їм на розгляд. Але тепер явно готувалася пастка. Якщо Ісус скаже, що треба платити данину, то стане ворогом Ізраїлю, якщо ж ні, Його можна буде представити перед Пилатом як одного з бунтівників проти Риму.

Учителю! – підлесливо промовили підіслані, – Ми знаємо, що Ти справедливий і істинно путі Божої вчиш, і не прагнеш будь-кому догодити, бо не зважаєш ні на яку особу. Отже, скажи нам, як Тобі здається, чи годиться платити подать кесареві, чи ні?

Чого спокушаєте Мене, лицеміри? – спитав Ісус. – Покажіть Мені монету, якою платиться податок.

Йому дали одну з тих монет, що йшли на податок. На ній був профіль імператора й слова: «Тиберій, кесар, син Августа бога».

Чиє це зображення і напис?

Кесаря.

Отже, віддавайте кесареве кесареві, а Боже – Богові. (Мф. 22:16-21).

Динарій цезаря, Джеймс Тіссо

Відповідь їх здивувала. Вони збагнули, що влаштувати пастку не вдалося. Ісус їх самих загнав у куток, вказавши на поганську монету. Оскільки юдеї використовують імператорські динарії, то для цих грошей немає кращого застосування, як віддати їх невірним. А що ж належить Богові? Це було видно не лише з Ісусового вчення, але й з усіх книг Старого Завіту. Богові людина має віддавати всю себе.

Згодом слова Христа про Боже і кесареве тлумачили ширше, припасовуючи їх до питання про церкву і державу. Але таке тлумачення навряд чи обґрунтоване. Єдине, що могло випливати з відповіді Христа «іродіянам» – це відмова від зелотського шляху до свободи. Становище було іншим, ніж за часів Маккавея. Рим не втручався в духовне життя народу. Повстання ж могло принести Ізраїлеві нові біди. Це стало очевидним через сорок років, коли втягнені «поборниками» у безнадійну війну юдеї позбулися і храму, і держави.

З кожним днем апостоли все більше відчували, що попри тріумфальну зустріч Месія перебуває в Єрусалимі, як у ворожому стані. Вони почувалися спокійно тільки ввечері, коли, перейшовши Кедрон, піднімалися на Елеонську гору.

Ночували в різних місцях: найчастіше в Гефсиманії, іноді в домі Лазаря чи в його друзів. Але вранці Ісус знову йшов у галасливе місто, де на Нього чекали слухачі і чигали противники.

Законники із садукеїв вважали принизливим розмовляти з Галилеянином. Лише одного разу, зустрівшись з Ним у храмі, ці пихаті люди вирішили висміяти Його підступним запитанням. Вони знали, що Ісус, як і фарисеї, визнає наступне воскресіння мертвих, віра в яке для них була порожнім звуком. На думку садукеїв, віра у воскресіння суперечила Писанню; ті ж книги Біблії, де про це говорилося, вони відкидали.

– Що буде, – запитали садукеї, – з жінкою, яка пережила сім чоловіків, котрі вмирали один за одним? Чиєю дружиною вона вважатиметься в наступному віці?

Впевнені, що загнали мужицького Учителя в кут, вони вже приготувалися сміятися, але Ісус сказав: «Помиляєтесь, не знаючи ні Писання, ні сили Божої. Бо після воскресіння не женяться, не виходять заміж, а перебувають як ангели Божі на небесах. А про воскресіння мертвих, невже не читали ви сказаного вам Богом: Я Бог Авраама, і Бог Ісаака, і Бог Якова. Бог не є Бог мертвих, а живих» (Мф. 22:23-33).

Присутні тут фарисеї не могли не порадіти, що їх старих суперників змусили мовчати. Ісус видався їм тепер Учителем, гідним поваги. Фарисеї зібралися навколо Нього і почали розмову. Коли ж Ісус сказав їм, що основа Закону – любов до Бога і до ближнього, деякі з них уже ладні були визнати Його за однодумця.

Але ті, що не поспішали змінювати свою думку про галилейського Пророка, вирішили ще раз випробувати Його. Вони привели до Ісуса жінку, яку звинувачували у перелюбі, і запитали: чи треба побити її камінням, як велить Закон?

Навряд чи тоді дотримувалися цього звичаю; його могли захищати лише садукеї – прихильники суворих кримінальних кар. Але фарисеї хотіли скористатися інцидентом. Вони надіялися, що Ісус, проповідник милосердя, тепер недвозначно виступить проти Закону.

Учитель довго не відповідав їм і, схиливши голову, щось креслив на піску. Оскільки ж вони наполягали, Він сказав: «Хто з вас без гріха, перший кинь у неї камінь», а потім знову почав писати на піску якісь знаки. Настала мовчанка. Коли ж Ісус вдруге підвів очі, то побачив, що жінка стоїть перед Ним одна. Осуджені совістю обвинувачі непомітно зникли.

Жінко! Де ті, що звинувачували тебе? – запитав Ісус. – Ніхто тебе не осудив?

Ніхто, Господи.

І Я не осуджую тебе; іди, і віднині більше не гріши. (Ін. 8:1-11).[*]

Після цього ніхто з фарисеїв не насмілювався випробовувати Ісуса. Здавалося, вони були ладні примиритися з Ним. Несприйнятним для Них було лише одне: як може Людина з народу вважати себе Месією чи хоча б дозволяти, щоб так називав її натовп? Знаючи про ці сумніви, Ісус покликав до себе фарисеїв і запитав:

Що ви думаєте про Христа, чий Він Син?

Давидів, – відповіли вони.

Як же Давид, у Дусі Божому, зве Його Господом, кажучи: сказав Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене, доки покладу ворогів Твоїх підніжжям ніг Твоїх. Отже, якщо Давид зве Його Господом, то як же Він син йому? (Мф. 22:41-45).

Цим самим питання про людське походження Месії відсувалося на задній план. Месіанська таємниця полягає не стільки в причетності до царського дому, а в тому, що Спаситель перебуває в Отці і є Сином Божим – Господом світу.

Фарисеї не могли нічого заперечити. Слова псалмопівця справді були загадкові. Але їм було ще важче збагнути те, що сказав Ісус.


[*] Цей епізод відсутній у ранніх рукописах Четвертого Євангелія. Мабуть, уривок запозичений з якогось давнього втраченого тексту. За своїм характером він більше відповідає не обставинам свята Кучок, до яких прилучений у пізніх манускриптах, а першим дням Страсного тижня.

Попередній запис

Питання священиків та старійшин

Священики питають Ісуса, Джеймс Тіссо Галас біля східних воріт привернув увагу багатьох городян. Побачивши Чоловіка, який ... Читати далі

Наступний запис

Викривальні слова

Лепта вдови, Джеймс Тіссо 5 квітня Через день Ісуса побачили на внутрішній площі храму, яку називали ... Читати далі