У Євангелії є багато місць, які “нормальну” людину шокують. Наприклад: “Хто… не зненавидить батька свого і матері, жінки і дітей, братів і сестер, та ще й життя свого, той не може бути Моїм учеником” (Лк. 14:26). Виходить, я повинен зненавидіти своїх родичів? А як же “Бог є любов” (1Ін. 4:8)? Але ці надприродні вимоги Євангелія звернені до тих людей, які якраз любити вміють! Для яких сім’я, шанування батьків, любов до дітей є вищими цінностями – наприклад, у традиційній сім’ї на Сході. І ось тут ці категоричні слова Христа стають зрозумілі. Він говорить про те, що, якщо тобі раптом доведеться заради Нього вибирати: сім’я чи Він – ти повинен вибрати Його. У цьому і полягає жертва тих, хто любить Бога. Те ж саме стосується любові до Батьківщини. Якщо слова “моя Вітчизна на небесах” розуміються в сенсі “і тому тут, на цій землі, я нікому нічого не винен”, то ті слова стають підміною, виправданням порожнечі там, де природне почуття до Батьківщини, до рідних могло б стати відповідальністю за них. Звичайно, тут є небезпека. Наші природні почуття мають тенденцію абсолютизуватися, і любов до дітей, до батьків, до дружини, до Батьківщини може зайняти неналежне місце. Вищим сенсом життя християнина не може бути служіння Батьківщині. Але служіння Батьківщині органічно вписується в ієрархію цінностей і сенсів. Більше того, саме тоді цінність любові і служіння Батьківщині набувають справжній сенс, коли вони займають належне для них місце. Патріотизм – це природне почуття, яке властиве всім народам. Його можна порівняти з почуттям до протилежної статі. Важливо це почуття направити в правильне русло, але взагалі воно нормальне, Богом вкладене.
Патріотизм – неодмінна ідеологія будь-якої держави, так само як любов до батьків – є ідеологія будь-якої дитини, любов до дружини – є ідеологія будь-якого чоловіка. Але на першому місці має бути любов і служіння Богові. А якщо служіння Вітчизні входить у протиріччя зі служінням Богові, істинний християнин вибирає сторону Бога.
Найважливіші стосунки – союз Бога і людини – у Священному Писанні подані через образи споріднених стосунків: батька і сина, жениха і нареченої. Хіба було б так, якби любов до рідних Бог вважав не важливою? Чи можна, не люблячи своїх рідних, полюбити ворогів, не навчившись любити земну Вітчизну, полюбити небесну?
Автор: ієрей Максим Первозванський