Старе й нове

Нагорна проповідь, Гюстав Доре

Багато поколінь юдейських богословів намагалися точно визначити число заповідей, які записані в Торі, а деякі з них вважали, що є заповіді, які передають саму основу віри. Тому один з книжників вирішив почути думку Ісуса й таким чином отримати чітке уявлення про погляди галилейського Наставника.

Учителю, – запитав він, – яка заповідь найбільша в законі?

Полюби, – відповів Христос, – Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю. Це є перша і найбільша заповідь. Друга ж подібна до неї: люби ближнього твого, як самого себе. На цих двох заповідях утверджується весь Закон і Пророки (Закон і Пророки – синонім усього зібрання книг Старого Завіту).

– Добре, Учителю! – був змушений погодитися книжник. – Ти істину сказав, що один є Бог, і немає іншого, крім Нього; і любити Його всім серцем, і всім розумом, і всією душею, і всією силою, і любити ближнього, як самого себе, є більше за всі всепалення і жертви (Мф. 22:35-40; Мк. 12:32-33).

Відповідаючи книжникові, Христос визначив своє ставлення до древнього Мойсеєвого Закону. З Його слів стає зрозуміло, чому Він прагнув зберегти його. Коли йшла мова про Писання, Ісус говорив відверто:

Не думайте, що Я прийшов порушити Закон або Пророків: не порушити прийшов Я, а виконати.

Бо істинно кажу вам: доки існуватимуть небо і земля, жодна йота чи жодна риска не перейде із закону, поки не здійсниться всеКажу бо вам, якщо праведність ваша не перевершить праведности книжників і фарисеїв, то ви не ввійдете до Царства Небесного (Мф. 5:17,18,20).

Ісус навчає, Гарольд Коппінг

Таким чином, Христос вчив про Старий Завіт як про Боже Одкровення і визнавав необхідність живого церковного передання, яке розкривало б його суть. Саме тому Він говорив народові про фарисеїв: «Все, що кажуть вам додержувати, додержуйте і робіть» (Мф. 23:3). Але коли книжники часто додавали до Закону сотні нових правил, то Ісус повертався до першоджерел Старого Завіту – до Десяти Заповідей Синаю, до справжньої Мойсеєвої спадщини, збереженої пророками. При цьому Він обережно ставився і до зовнішніх настанов, не бажаючи спокушати «малих цих» і поривати з традицією. «І ніхто, пивши старе вино, не захоче зараз же молодого, бо скаже: старе краще» (Лк. 5:39). І все ж, тлумачачи Тору, Він переносив наголос зі сфери церемоній до духовно-моральної царини. Більше того, Він поглиблював й доповнював етичні вимоги Закону.

Якщо Закон забороняв убивство, то Ісус закликав виганяти з серця ненависть – корінь злочину. Якщо Закон засуджував порушення вірності шлюбу, то Ісус говорив про небезпеку порочних почуттів. Якщо Закон вимагав дотримання клятви, то Ісус взагалі вважав її зайвою: «Нехай буде слово ваше: так – так; ні – ні, а що зверх цього, те від лукавого» (Мф. 5:37).

У поганських кодексах кара часто була тяжчою від самого злочину. Старий Завіт взяв за основу закон справедливості: «Око за око – зуб за зуб». Ісус відділяє кримінальне право від вищої етики прощення, де діють інші засади. Людям притаманно ненавидіти ворогів, але діти Божі повинні перемагати зло добром. Треба боротися з мстивими почуттями. Мало того, вони повинні зичити добра своїм кривдникам. Це моральний подвиг, прояв справжньої сили духу, уподібнення самому Творцеві:

«Любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, добро творіть тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто кривдить і гонить вас, щоб ви були синами Отця вашого Небесного, бо Він сонцем Своїм осяває злих і добрих і посилає дощ на праведних і на неправедних. Бо коли ви любите тих, хто любить вас, яка вам нагорода? Чи не те саме і митарі роблять? І коли ви вітаєте тільки друзів ваших, що особливого робите? Чи не так само і язичники чинять?

Отже, будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий» (Мф. 5:44-48)[*].

От висота, що захоплює дух. І до неї Христос кличе людину…

Закон вважав «ближнім» тільки одноплемінника і єдиновірця. Але Христос не звужує цього поняття. Коли один книжник запитав у Нього: «Хто мій ближній?», замість відповіді Він оповів про юдея, який потрапив до рук розбійників. Поранений, лежав він біля шляху й з гіркотою бачив, як священик і служник храму байдуже пройшли повз нього. Найменше чекав він співчуття від самарянина, який їхав слідом за ними. Чи міг іноплемінник та єретик бути кращим від жреця та левіта? Але той зупинився й, не розпитуючи, допоміг потерпілому: перев’язав його рани, довіз на мулі до готелю і наперед заплатив за нього.

Добрий самарянин, Степан Бакалович

Отже, кого з тих трьох, – запитав Ісус книжника, – вважаєш ти ближнім того, хто потрапив до рук розбійників?

Того, який змилосердився над ним, – не міг не визнати той.

Іди і ти роби так само.

Ісус змусив його дійти до думки, що «братом» і «ближнім» може бути будь-яка людина (Лк. 10:25-37). Він поступово привчав Своїх послідовників і до нового, незвичного для них, погляду на язичників. Так, Він не приховав радості, дізнавшись про еллінів, які шукали бесіди з Ним, а напередодні Своїх страждань Ісус скаже, що Його Євангеліє повинно проповідуватися «на свідчення усім народам» (Мф. 24:14).

Коли римлянин, офіцер капернаумського гарнізону, просячи Ісуса зцілити його слугу, сказав, що для цього достатньо одного Його слова, Христос зауважив: «Навіть серед Ізраїля я не знайшов такої великої віри!» А потім додав: «Кажу ж вам, що багато прийдуть зі сходу й заходу і возляжуть з Авраамом, Ісааком і Яковом у Царстві Небесному; А сини Царства вигнані будуть у пітьму непроглядну» (Мф. 8:5-13). Ці слова звучали як виклик тим, хто вважав тільки правовірних ізраїльтян гідними Божої любові.

Несприйняття «чужинців», як би вони не зодягалися, є інстинктом, який люди долають з неймовірними труднощами. Євангеліє ж недвозначно закликає боротися з національною винятковістю і тим самим продовжує проповідь Амоса, Ісаї та Івана Хрестителя.


[*] Слова Христа про непротивлення злу іноді тлумачились (напр. Л. Толстим), як повна пасивність. Але ж ми бачимо, що сам Христос такої пасивності не виявляв. Він вигнав батогом продавців з храму; Він протестував, коли слуга первосвященика ударив Його в обличчя; Він говорив, про велику любов тих, «хто душу свою покладе за друзів своїх» (Ін. 15:13). Тому Його слова про знесення образи слід сприймати як заклик перемагати зло добром: пор. Рим. 12:21. У цьому пункті Євангеліє погоджується з вченням кращого із законників: «Наслідуйте якості Божі: як Він милосердний, будьте й ви милосердні» (Сота, 14); «плати добром за зло» (Шемот Рабба, 22).

Попередній запис

Заповідь любові

Нагорна проповідь, Жан-Батист де Шампень Зло, з яким людина зустрічається найтісніше, живе в ній самій: з ... Читати далі

Наступний запис

Старе й нове (продовження)

Нагорна проповідь, Гюстав Доре Ставлячи на перше місце духовну сутність Закону, Христос повернув первісне значення настанові ... Читати далі