Заповідь любові

Нагорна проповідь, Жан-Батист де Шампень

Зло, з яким людина зустрічається найтісніше, живе в ній самій: з одного боку – воля до панування, до утиску і насильства, з іншого – сліпа бунтівливість, яка шукає самоутвердження і безмежного простору для інстинктів. Ці демони чекають на дні душі, готові будь-якої миті вирватися назовні. Їх живить відчуття власного «я» як єдиного центру, що має цінність. Розчинення «я» в стихії суспільства, здавалося б, обмежує бунт індивідуума, але при цьому стирає, нівелює особистість. Вихід з тупика даний у заповіді: «Люби свого ближнього, як самого себе». Вона закликала до боротьби проти тваринних егоцентричних засад, за визнання цінності іншого «я», до боротьби, яка повинна створити вищу людину – «нове творіння». Тільки любов переможе Диявола. Нехай у світі, що оточує людину, і в ній самій багато що повстає проти заповіді любові: силу для її здійснення люди знайдуть у Того, хто сам є Любов, хто відкрився у Євангелії Ісуса як милосердний Отець.

Справжня віра невіддільна від людяності. Люди, які забувають про це, схожі на будівничих, які звели дім без підвалин, просто на піску. Така будівля приречена на руїну за першої ж бурі.

Як основу моральності Ісус зберіг настанови Декалогу. «Коли ж хочеш увійти до життя, то виконай заповіді», – говорив Він багатому юнакові. Крім того, Він схвалив засаду Гилеля: «Не роби іншому того, чого собі не бажаєш», але надав цьому вислову відтінок більшої активності і дієвості. «Отже, все, чого бажаєте, щоб вам робили люди, так і ви робіть їм» (Мф. 7:12). Євангеліє далеке від негативного моралізму з його формальною схемою «доброчинності», яка зводиться лише до заборон. Блаженний Августин писав: «Люби Бога – і тоді дій, як хочеш», тобто ставлення до людей повинно органічно випливати з віри. Той, хто пізнав Отця, не може не любити і Його творіння. Більше того, Ісус безпосередньо говорить: «Зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили» (Мф. 25:40). Він судитиме не за переконаннями людей, а за їх ділами. Той, хто служить ближньому – служить Богові, нехай навіть він цього не усвідомлює.

А як мають діяти учні Христа, коли зустрічаються з провинами інших?

Чимало юдейських учителів висловлювалися проти гріха осуду. Ісус цілком це схвалює. Очікуючи прощення від Господа, треба вчитися прощати самому. Чи гарно чинитиме та людина, яка, одержавши від царя прощення великого боргу, сама виявиться безжалісним кредитором і кине свого товариша в боргову в’язницю?

Коли ми бачимо слабкості ближнього, то не повинні виголошувати йому вирок, а співчувати, пам’ятаючи про власну гріховність. «Не судіть, – застерігає Ісус, – щоб і вас не судили; бо яким судом судите, таким судитимуть і вас, і якою мірою міряєте, такою відміряється й вам. І чому ж ти бачиш скалку в оці брата твого, а колоди, що є в оці твоєму, не відчуваєш?» (Мф. 7:1-3).

Фарисеї звикли зверхньо дивитися на «невігласів у Законі». Слово «ам-хаарец» – селюк, було в них синонімом нечестивого. З такою людиною вони воліли не мати нічого спільного. Разом з нею не можна було молитися, сідати за стіл і навіть при потребі нагодувати її. «Невіглас не боїться гріха, ам-хаарец не може бути праведним», – говорили вчені. Ісус стосовно цього був їм повною протилежністю. Він швидше надавав перевагу спілкуванню з простими людьми. Більше того, усі знедолені, усі парії суспільства знаходили в Ньому друга й заступника. Митники, яких не визнавали за людей, і повії нерідко були серед тих, хто оточував Його. Це шокувало добропорядних книжників, які хизувалися своєю праведністю. Чуючи їх нарікання, Ісус говорив: «Не здорові потребують лікаря, а недужі, підіть та навчіться, що означає: милости хочу, а не жертви. Бо Я прийшов прикликати не праведників, але грішників до покаяння» (Мф. 9:12-13).

Споживання їжі в домі фарисея, Джеймс Тіссо

Щире каяття Христос ставив понад заспокоєність тих, хто вважав себе бажаним Богові. Якось Він оповів про двох людей, які молилися Богові в храмі. Один – благочестивий фарисей дякував Богові за те, що він «не такий як інші люди», часто постить, жертвує на храм і не схожий на «цього митника». А митник стояв якнайдалі, не насмілюючись підвести очі, бив себе в груди і з болем повторював: «Боже, будь милостивий до мене, грішного! Кажу вам, що цей пішов до дому свого виправданий більше, ніж той: бо всякий, хто підноситься, принижений буде, а хто принижує себе, піднесеться» (Лк. 18:9-14).

А втім, каяття не повинно обмежуватися лише словами. Недарма Іван Хреститель говорив про «плоди покаяння». І знову Ісус наводить приклад з повсякдення: «В одного чоловіка було два сини; і він, підійшовши до першого, сказав: сину, піди сьогодні попрацюй у винограднику моєму. Але той сказав у відповідь: не хочу. Але згодом, розкаявшись, пішов. І, підійшовши до другого, він сказав те саме. Цей сказав у відповідь: іду, господарю, – та не пішов. Котрий з цих двох виконав волю батька?» (Мф. 21:28-31).

Коли Ісус відвідав дім Матфея, де зібралися його товариші митники, це викликало обурення. На Вчителя полетіли докори. Як може Він обідати з такими людьми? Але Ісус ще раз нагадав, що усяка душа заслуговує на турботу і співчуття. Ті, що про це забувають, схожі на старшого брата з притчі про блудного сина, який не радів поверненню мандрівника.

Наближаючи до Cебе грішників, Христос хотів пробудити у них каяття і прагнення жити інакше. Часто Його доброта і довіра вершили чудеса.

Якось Учитель йшов Єрихоном. Біля міської брами Його зустрічало багато людей. Кожний бажав, щоб Ісус зупинився в його домі. Один з єрихонців на ім’я Закхей – «старший над митарями», намагався пролізти крізь натовп, сподіваючись поглянути на Ісуса бодай одним оком, але маленький ріст заважав йому. Тоді, забувши про пристойність, він побіг наперед і заліз на дерево, повз яке мав пройти Господь. Ісус справді наблизився до цього місця і, звівши очі, побачив чоловічка, який сидів на фіговому дереві. «Закхею, – несподівано сказав Ісус, – злізь скоріше, бо сьогодні Мені належить бути в тебе в домі».

Закхей на фіговому дереві, Джеймс Тіссо

Не пам’ятаючи себе з радості, митник помчав додому зустрічати Господа, а оточення почало обурюватися: «Він зайшов гостити до грішного чоловіка».

Але крок Учителя вплинув на нього.

Господи, – сказав Закхей, зустрічаючи Його, – половину добра мого я віддам убогим і, якщо кого скривдив чим, поверну вчетверо.

Нині прийшло спасіння дому цьому, – відповів Христос, – бо і він син Авраамів. Прийшов бо Син Людський знайти і спасти, що загинуло (Лк. 19:1-10).

* * *

У Капернаумі фарисей Симон запросив Ісуса до себе. Під час обіду до покою ввійшла жінка, відома в окрузі своїм безпутним життям. В її руках була алебастрова посудина з коштовними мастилами; мовчки ставши біля Вчителя, вона заплакала, потім припала до Його ніг, зрошуючи їх миром та витираючи розпущеними косами. Чи чула вона слова Ісуса про прощення грішників? Чи хотіла віддячити Йому за милосердя до знедолених? Але ця сцена неприємно вразила господаря. «Якби Він був пророком, – подумав неприязно фарисей, – то знав би, хто і яка жінка доторкається до Нього, бо вона грішниця». Ісус прочитав його думки.

Обмивання ніг Ісуса грішницею, Джеймс Тіссо

Симоне, Я маю тобі дещо сказати.

Кажи, Вчителю.

У одного лихваря було два боржники, один винен був п’ятсот динаріїв, а другий п’ятдесят. Коли ж вони не мали чим віддати, він простив обом. Скажи ж, котрий з них більше полюбить його?

Думаю, що той, якому більше простив.

– Правильно ти розсудив, – відповів Ісус і пояснив, навіщо він оповів цю притчу (Лк. 7:36-50). Він вказав на відмінність між Симоном, який вважав себе бездоганним, і для якого бесіда з Ісусом була лише приводом для полеміки, та жінкою, яка усвідомлювала своє падіння. Вона потягнулася до Того, хто може простити її і спасти від колишнього життя.

Коли ж Христос звернувся до повії зі словами: «Прощаються тобі гріхи», усі присутні ще сильніше обурилися. Дивний Пророк загадав їм нову загадку. Чи може прощати гріхи ще хтось, окрім Бога? Звідки в цього Назарянина право говорити так владно?

Але вони би ще більше обурилися, коли почули б, як Ісус тлумачить священні заповіді Закону.

Попередній запис

Довіра Богові

Нагорна проповідь, Юліус фон Каролсфельд Довіра має бути безмежною; вона виключає «служіння двом панам». Якщо людина ... Читати далі

Наступний запис

Старе й нове

Нагорна проповідь, Гюстав Доре Багато поколінь юдейських богословів намагалися точно визначити число заповідей, які записані в ... Читати далі