Першим це помітив паламар Людвіг. Він саме протирав підсвічники, коли його погляд натрапив на ясла маленького Ісуса.
Паламар завмер наче вкопаний, він навіть не міг покликати когось на допомогу.
– Отче Миколо! Отче Миколо! – врешті видушив із себе Людвіг. Це було якраз напередодні Різдва. І саме тієї ночі пречудове Дитятко Ісус мало зайняти місце в яслах, щоб усі могли милуватися Його солодкою усмішкою й золотистими кучерями, які виблискували від світла свічок і лампадок.
– Отче Миколо! Хтось украв маленького Ісуса! – повідомив паламар священика, який з’явився в дверях.
Ясла були порожніми. Маленького Ісуса не було.
– Але цього не може бути, – парох, теж зніяковівши, дивився на порожні ясла. – Ця фігурка не мала мистецької вартості… а лише символічну, емоційну цінність!
– Що тепер робитимемо? – запитав Людвіг. – Хто скаже про це дітям?
Саме в цей момент пролунали чиїсь кроки. То були Анжело й Марина.
Парох зітхнув. Людвіг зник, начебто шукаючи, де ще повитирати пил, хоча його вже ніде й не було.
Діти глянули на ясла й одразу зрозуміли, якими будуть наслідки того, що сталося. Якщо маленького Ісуса немає, то не зможе наступити Різдво, на яке так чекають усі діти.
Діти розчаровано й стурбовано поглядали один на одного, а Людвіг тим часом почав бурчати:
– Я знав, що щось станеться. Вже взагалі ніхто нічого не шанує! Навколо наркомани… злочинці… То мафія, я ж казав…
– Прагнуть, щоби люди втратили віру. Ось чого хочуть! – додав заклопотаний парох.
Анжело і Марина ще раз глянули один на одного, а потім одночасно сказали:
– Не турбуйтеся. Ми знайдемо маленького Ісуса! – і відправилися разом на пошуки зниклого Дитятка
Круговерть покупок
Анжело й Марина були вірними глядачами телесеріалу про інспектора Дерріка, який показували по телевізору, й уважно стежили за кожним розслідуванням поліцейського. Тож дуже відповідально взялися за справу, пов’язану з викраденням маленького Ісуса.
Рішуче ввійшли в бюро знахідок.
– Може, Ви знайшли маленького Ісуса? – запитали в чоловіка, який там працював.
Чого тільки не було в цьому бюро: знищений плюшевий ведмедик, 24 тисячі парасоль, 13500 рукавичок, три лівих черевики, мільйон шкільних підручників, опудало крокодила.
Та маленького Ісуса там не було.
Більше не було жодних сумнівів у тому, що маленького Ісуса справді вкрали!
Діти колись бачили по телевізору, як якийсь злодій сховав свою здобич під мостом. Анжело й Марина швидко побігли до великого кам’яного міського моста, щоб зайнятися там пошуками.
Але то був канун Різдва, і під прогонами моста й уздовж ріки розмістилися безліч лотків, на яких продавали ялинкові прикраси, індиків, медяники й фігурки для вертепів. Навколо них вирував натовп, туди й сюди вешталися люди, зайняті покупками.
– Мусимо розпочинати розслідування з нуля, – сказав Анжело.
– Зустріньмося по обіді перед храмом, – запропонувала Марина.
Кольорові сліди фломастера
По обіді Анжело з’явився, вимахуючи великою лупою. Злодії, без сумніву, залишили якісь сліди. І він знайде їх!
Бідолашний паламар постійно хапався за голову й нарікав:
– Що за жахливе Різдво! Без маленького Ісуса! Тільки цього не вистачало… То вина уряду!
Та проблему треба було якось вирішувати.
– Шукаєте сліди? – запитав Людвіг. – А я сьогодні вранці помітив якісь кольорові сліди, немовби хтось загубив фломастер чи олівець, також там були клапті кольорового паперу чи, може, то були шматки якогось каталогу…
“Кольоровий олівець? Каталог?” – подумки запитували себе діти.
– Реклама! – раптом одночасно вигукнули двоє малих детективів.
І відразу ж вибігли на вулицю, прямуючи до великого рекламного бюро, що містилося в іншому кінці міста.
Були такі маленькі, що сторож великого бюро, який стояв біля дверей, навіть не помітив їх. Тихенько прослизнули всередину й обережно відчинили перші двері, на які натрапили. Кімната була заставлена банками із соком, макаронами, шпинатом, рибними консервами, пральними порошками. Та вглибині, посеред усього цього безладу, виблискувало щось золотисте.
– Дитятко Ісус! – прошепотів Анжело. Марина, однак, дала йому знак, щоби він не говорив, бо хтось із працівників міг дізнатися про мету їхнього візиту.
Декілька дивних осіб, нахилившись над столом, заваленим різними речами й малюнками, жваво про щось сперечалися.
– Замість Нього поставимо чудову бісквітну бабу! – верескнув якийсь чоловік у жовтій краватці й темних окулярах.
– Ні! – вигукнув інший, з чорною бородою. – Розмістимо там ляльку, яка плаче й говорить! Тоді продамо мільярди таких іграшок.
– Нізащо у світі, – запротестував ще якийсь чоловік. – Туди треба покласти пляшку кока-коли… Це буде грандіозний бізнес: Різдво – свято пляшечок. А замість кульок порозвішуємо зірочки!
“Ці злочинці думають, чим замінити маленького Ісуса”, – здогадалися діти.
– Може, вони справді хочуть, щоб ми втратили віру.
Анжелові цікаво було дізнатися більше, але не можна було гаяти часу.
– Нам треба відволікти їх, – прошепотів він до Марини. – Зроби так, щоб он ті кульки біля вікна луснули. Коли вони подивляться в той бік, я візьму маленького Ісуса.
Як тисячі дитячих очей
Усе відбувалося згідно з планом. Двоє дітей утікали, як зайці, за якими женеться зграя псів. Тримали маленького Ісуса й бігли щодуху.
Коли опинилися на вулиці, віддихуючись, зупинили якесь червоне авто.
Діти були настільки поглинуті своєю справою, що навіть не помітили, що автом керує ангел. Один з тих справжніх ангелів, що мають крила…
Червоний автомобіль швиденько відвіз їх до храму, натомість велика чорна машина представників рекламного бюро, які гналися за ними, на одній з вулиць застрягла в заторі.
– Ох! Ледве встигли! Вже дзвонили дзвони, скликаючи людей. Блищали світла й зорі. Розпочиналася Свята Ніч.
Горді Анжело й Марина ввійшли до яскраво освітленого храму.
Марина несла маленького Ісуса. Анжело йшов поруч, пильнуючи, щоби все було добре. Обережно поклали маленького Ісуса в Його ясла.
Тієї ж миті світло стало вдвічі яскравішим. Дитятко Ісус променіло, й усе навколо Нього теж, як тисячі дитячих очей, як мільйони свічок, як мільярди зірок… То була Свята Ніч.
Зі всіх кінців міста люди прямували до храму. Дитятко Ісус у Своїх променистих яслах чекало на них.
* * *
Чи можуть релігійні свята згубити свою суть, свій справжній релігійний сенс? Така небезпека справді існує. Елементи традиції, зростання кількості народних звичаїв, щораз більший вплив торгівлі й всюдисуща присутність реклами спотворюють релігійне значення свят.
У цьому оповіданні Різдво позбавили центральної постаті – маленького Ісуса. Дитя викрали працівники рекламного бюро, які хотіли замінити Його “споживчими товарами”. На їхню думку, фігурка Дитятка – це вже пережиток, нині потрібне щось інше, нове, те, що можна вигідно продати.
Двоє дітей викривають цей план і приносять маленького Ісуса назад до храму. Це символічний вчинок, який заохочує кожного з нас у час Різдва віднайти “викраденого” Ісуса.
