Серце Маленької завжди було сповнене любові й веселощів. Допомагаючи матері по господарству, дівчинка дуже любила співати.
Мила каструлі й сковорідки, підливала пеларгонії, які цвіли на підвіконнях, ходила по дрова й до блиску натирала підлогу.
– Моя Маленька завжди працює, як мурашка, – любила повторювати мама.
– Моя Маленька завжди весела, наче зяблик, – казав батько.
Маленька наповнювала дім радістю, навіть під час довгих зимових вечорів, коли бракувало харчів.
То були важкі часи для всієї родини, яка жила в невеликому містечку на березі моря.
Батько Маленької, рибалка, сильно захворів і не міг плавати в море, а мати, важко працюючи, намагалася впродовж довгої й суворої зими якось прогодувати родину.
Незважаючи на злидні, Маленька вірила, що настануть ліпші дні.
– Вже невдовзі прийде весна й літо, й тоді, любий татку, тобі стане краще, й ти знову будеш сильним.
З часом заощадження сім’ї повністю вичерпалися. Однак сміх Маленької далі лунав у домі. А коли настали канікули, дівчинка почала гукати:
– О, я так сильно люблю Різдво!
– Люба Маленька, – сумно промовив до неї татко, – ти повинна знати, що цього року ми такі бідні, що не зможемо тобі купити навіть скромного подарунка.
Незважаючи на ці батькові слова, Маленька далі була глибоко переконана, що все одно на Різдво з кожною дитиною стається щось чудесне. Ввечері напередодні Різдва, закінчивши працювати, Маленька взяла маму й тата за руки.
– Ходімо надвір і там радітимемо Різдву! – попросила вона.
Відтак вони покинули свій маленький будиночок, що поринув у темряву, й пішли в містечко. Вікна в кожній хаті були прикрашені й освітлені світлом свічок. Маленькі кам’яні будиночки стояли вздовж дороги, тож Маленька та її батьки могли відчути радість Різдва.
– Всі оселі, крім нашої, сповнені радості, – зітхнув батько.
Але Маленька зовсім його не слухала. Сміялася, а її очі блищали щастям…
– Ми маємо дуже багато щастя, – кричала, – бо всі прикраси на дверях і вікнах дарують радість і нам!
Коли вони повернулися додому, Маленька, йдучи спати, поцілувала батьків і сказала:
– А тепер повішу свою панчоху для різдвяного подарунка!
– Моя Маленька, – промовила мама зі сльозами на очах. – Цього року не буде жодного подарунка!
Незважаючи на це, дівчинка все ж повісила свої панчохи біля каміна.
Як завжди, сповнена віри в чудо, Маленька прокинулася на світанку й повільно підійшла до каміна, щоб побачити, чи є там подарунок.
– Татку, матусю! Швидко ходіть сюди! – вигукнула голосно.
– Погляньте, що принесло мені Дитятко Ісус!
У панчосі Маленької лежала щойно вилуплена з яйця пташка й тремтіла всім тілом.
– Очевидно, випала з гнізда й через комин потрапила до твоєї панчохи, – сказав батько.
Маленька не слухала його. Пташка була для неї подарунком на Різдво. Дівчинка навіть не сумнівалася в цьому. А її радість, коли вона гладила, обігрівала й годувала пташку, була така велика, що батько й мати теж перейнялися її почуттям й ожили, відчувши себе щасливими.
Ось так Різдво виявилося для Маленької багатим на події й сповненим приємних переживань, бо різдвяний дух завжди жив у її серці.
* * *
Маленька – це образ усіх дітей, які переживають чудесний час очікування на Різдво. Маленька є уособленням величезної радості, передусім цілковитої довіри. Вона глибоко вірить, що “на Різдво з кожною дитиною стається щось чудесне”.
Дорослі, наприклад, батьки Маленької, вважають, що чудесність насамперед полягає в подарунках і певному матеріальному добробуті. Натомість Маленька знає, що Різдво – це нагадування про щось “чудесне”. І саме так його й переживає. Безцінним подарунком стала для неї змерзла й загублена маленька пташка, живе й беззахисне створіння. Ісус, Син Божий, ставши Людиною, прийшов до людини. І далі приходить, надіючись, що знайде чисті руки й відкриті та довірливі серця, подібні до рук і серця Маленької.
