Дати вихід

Ми постійно розчаровуємо один одного. Це нормальний стан речей, бо ми – тілесні, тростина надломлена, та така, якщо хто зіпреться на неї, увійде йому в долоню і проколе її. Людина думала, що бачить стовпів церкви, поклала свою надію на них і, дивишся, спіткнулася, потрапила в спокусу! Радій, каже апостол Петро, є надія, що скоро по-справжньому повіриш у Бога, дорогоцінною вірою (див. 1 Пет. 1:7).

І Павло вторить йому в тому ж дусі: «Вас спіткала спокуса ніяка інша, тільки людська; i вірний Бог, Який не попустить вам, щоб ви були спокушені більше, ніж можете, але разом із спокусою дасть i полегшення, щоб ви могли перенести» (1 Кор. 10:13).

Мені не подобається переклад цього вірша, особливе слово «полегшення». Неначе трохи полегшає, а потім знову придавить. У грецькому оригіналі там стоїть слово ekbasis, яке точніше перекласти «вихід». Уявіть, що ви, б’ючись, були відтиснені численними силами ворога у вузьку ущелину. Відступаючи назад, ви бачите, як вона зрадницьки звужується і от вже спиною ви відчуваєте холодне дихання кам’яного мішка. Це кінець.

Якби стіна не була такою прямовисною, ви спробували б видертися нею, але про що це говорити, коли немає ніякого виходу, ніякої надії. І коли ви зрозуміли, що залишається тільки померти гідно, і у відчайдушній останній сутичці вирішили продати дорожче своє життя, несподівано, бічним зором помічаєте вузенький прохід, що виводить з цієї кам’яної пастки! Відчувши новий прилив енергії, ви завдаєте останнього удару і вислизаєте, буквально з під носу супротивника!

От, що таке ekbasis – вихід, коли немає ніякого виходу; порятунок, коли втрачена остання надія на порятунок!

Ми перемагаємо в спокусі не раніше, як попрощаємося зі всякою своєю надією і без умов приймемо позбавлення Господнє. Втім, якщо говорити відверто, хіба ми б покаялися, будь у нас хоч якась надія прожити без Бога? Саме більше, пробурмотали б молитву і, з почуттям виконаного обов’язку, повернулися на своє місце, а разом і на круги своя. Історія блудного сина є прекрасним тому підтвердженням.

Блудний син, Альбрехт Дюрер

Поки він сидів біля того свинячого їдла і сподівався щось виловити з помиїв, ніяка здорова думка не приходила на розум, бо він був зайнятий важливою справою. Але несподівано, за цим поважним зайняттям його застав хазяїн, який батогом йому вселив (прощу вибачення за цей додаток до євангельської притчі), щоб він ніколи не смів більше торкатися до свинячої трапези. Але ж у тій країні був голод, а голод, як відомо, не тітка, каятися змусить. І покаяння прийшло в його життя! Він замислився: якщо він тут помре, то хто від цього виграє?

Якби можна було гордо померти на зло своєму байдужому батькові і зажерливому братикові – «хоч би іржаву копійчину підкинули, скупердяї!» – так біля свинячого їдла не виходить померти гордо! Сподіватися було нема на що.

Навіть козі стало ясно, що краще покаятися у своїй дурості, ніж залишатись на самоті в середовищі побратимів, які відстали в еволюційному розвитку. І написано в Євангелії: «Встав і пішов до батька свого» (Лк. 15:20). Адже був він над прірвою. Ще крок в образливій упертості і – смерть. Не залишилося жодної надії.

І ми, як блудний син, каялися, коли не залишалося нічого, на що можна було б спертися. А якби воно було, навіщо нам Бог? З Ним одні проблеми! То одне Йому потрібно, то друге. То серце Йому віддай, то десятиною послужи… Обіцяє-то Він багато, а насправді дає мало. Хотілося б ще. Звичайно, воно краще б без Бога, але нема куди подітися. Як безбожники в атеїстичному Радянському Союзі казали: «Якщо Бога немає, то слава Богу! А якщо Він є, то не дай Бог!»

Чи думаєте ви, що Ісус не знає цього? Заради чого Йому тоді спускатися в ті брудні кубла і сидіти за одним столом з рекетирами і повіями? «Не здорові потребують лікаря, але хворі; Я прийшов покликати не праведників, а грішників до покаяння» (Мк. 2:17).

Христос і Грішниця (фрагмент), Генріх Семирадський

До тих пір, поки ми не зрозуміємо, як ми безнадійно зіпсовані, як безмежно просочені гріхом кожною клітиною своєї істоти, ми не шукатимемо Бога від щирого серця.

Попередній запис

Чому Він доводить до краю?

Схоже, на це питання є дві відповіді. Передусім, тому що наш Бог - справедливий Бог. «Не обманюйтесь: Бог зневаженим не ... Читати далі

Наступний запис

Ми не самотні

Що мене утішає, так це те, що Бог проводить такими драматичними шляхами всіх, хто шукає Його. Навіть великі подвижники йшли ... Читати далі