Перші учні

Ісус вчить людей на березі моря, Джеймс Тіссо

Галилейських рибалок глибоко вразили події у Кані. Євангеліст Іван говорить, що саме з цієї миті вони по-справжньому повірили в Ісуса. І коли одного разу Він знайшов їх на березі і покликав йти за Ним, вони без вагань залишили свої сіті й віднині повністю належали тільки Вчителеві.

Новоутворена община, яку згодом стали називати «назорейською», на відміну від орденів Будди або св. Франциска, не була жебрацькою. Вона мала кошти і навіть могла допомагати бідним. Цю засаду згодом успадкувала Єрусалимська Церква.

Мабуть, усі перші послідовники Ісуса були молоді. Старійшиною був рибалка з Вифсаїди – Симон бар-Йона, тобто син Йони. Його ім’я відкриває кожен список апостолів. Коли Вчитель про щось запитував учнів, Симон звично відповідав за інших. Христос дав йому прізвисько Кифа – камінь, що грецькою мовою звучить «Петро». Значення цього імені Ісус пояснив Своєму учневі згодом. У Симона поривчастий темперамент поєднувався з несміливістю. Але він більше, ніж інші учні, був відданий Наставникові, і ця любов допомагала Петрові перемагати властиву йому малодушність.

Симон жив у Капернаумі з братом, дружиною та її матір’ю. Ісус постійно користувався їхньою гостинністю і човном Петра. Дім Симона надовго став Його домівкою. Петра привів до Вчителя його брат Андрій, про якого ми знаємо так само мало, як про Якова, сина рибалки Зеведея. Проте інший син Зеведея – Іван, молодший з апостолів, змальований у Євангеліях повніше. Мабуть, він був подібний на свою матір Саломею – енергійну, щиру, віруючу жінку, яка згодом теж приєдналася до Ісуса. Слухаючи проповіді Хрестителя, Іван переконався у близькості Царства Месії. Юнак «не книжний і простий», проте, очевидно, був ознайомлений з ученням єсеїв, що поглибило в ньому апокаліптичні настрої. Він хотів бачити в Ісусові громовержця, який блискавицями вражатиме Своїх ворогів. Іван і Яків потайки мріяли зайняти перші місця біля трону Христового: Ісус називав обох братами Бенегерез, «синами громовими». Палкий Іван став Його улюбленцем.

У Капернаумі біля берега стояла митниця. Відвідавши її, Ісус зустрів там митника Левія на прізвисько Матфей і сказав йому: «Іди за Мною» (Мф. 9:9). Матфей не тільки негайно приєднався до назаретського Вчителя, але й привів до Нього інших митників. Пізніше ця людина, мабуть, першою стала записувати слова Христа.

Покликання святого Матфея, Караваджо

Крім чотирьох Генісаретських рибалок і Матфея до найближчого оточення Ісуса ввійшли Нафанаїл бар-Толомей (грецькою – Варфоломій) з Кани, його друг Пилип – мешканець Вифсаїди, який краще від інших володів грецькою мовою; Симон Зилот, який залишив заради Христа партію войовничих екстремістів і рибалка Фома (Фома – арам., або Дідім – гр., тобто Близнюк, – імовірно, прізвисько. За першими свідченнями, апостола звали Юдою), а також Юда-Фадей і Яків Алфеїв. Усі вони походили з Галилеї. Південним мешканцем був тільки уродженець міста Керіоти – Юда бар-Симон. Останньому Ісус доручив зберігати гроші своєї общини. Цим Він, можливо, хотів підкреслити Свою довіру до Юди.

Ім’я цієї людини вже давно стало символом ницості і підступності. Однак, сумнівно, щоби Христос волів наближення до Себе морального виродка, істоти морально безнадійної. Мабуть, уявлення Юди про справу Учителя були правдивими, але в цьому він мало різнився від Петра та решти апостолів. Усім їм було важко подолати ілюзії, які міцно вкоренилися у свідомості. Багато учнів відійшло від Ісуса, коли стало зрозуміло, що Він не такий, яким вони уявляли собі Месію. Драма Юди також була пов’язана з втратою віри в Учителя. Але розчарування породило в ньому почуття злости й штовхнуло до зради. Можливо, так він хотів помститися за зруйновані честолюбні плани. Зрештою, вважати, що Юдою керувала лише жадібність, означає неправомірно спрощувати євангельську трагедію.

Усі євангелісти стверджують, що люди, яких Ісус наблизив до Себе, спершу мало розуміли Його самого і Його мету. Іноді їм було важко збагнути навіть найпростішу думку Вчителя. Це, звісно, дуже засмучувало Ісуса, але Він терпляче виховував учнів і радів щоразу, коли щось прояснювалося для них. «Славлю Тебе, Отче, Господи неба й землі, – вигукував Ісус у такі моменти, – що Ти втаїв це від премудрих та розумних і відкрив те немовлятам» (Мф. 11:25). Коли б Добра Вість була спершу вручена «мудрецям», виникла б небезпека, що суть її залишиться затемненою. Так сталося через сто літ, коли нову віру прийняли східні окультисти і переплели християнство з гностичною теософією. У справжній же чистоті Євангеліє могли зберегти лише прості люди, позбавлені пихи і «лідерства», не отруєні сухою казуїстикою і метафізичними теоріями – люди, які внесли у вчення Ісуса мінімум свого. Особистість і воля Господа були для них єдиним і найдорожчим скарбом. Ісус любив цю духовну сім’ю і ставив Свої відносини з нею вище від кровної спорідненості. Коли в час великого скупчення людей Учителеві повідомили, що біля воріт на Нього чекають Мати і брати, Він вказав на учнів: «Ось мати Моя і брати Мої…» (Мф. 12:49).

Поступово чутка про галилейського Наставника і Вчителя розійшлася по окрузі. За Ісусом постійно йшли юрби. Варто було Йому відійти, щоб побути на самоті, як учні знаходили Його: «Усі шукають Тебе». І тоді Ісус знову йшов до тих, хто шукав Його.

Ісус віддалився в пустинне місце, Джеймс Тіссо

Але були в цьому подвижницькому житті рідкісні дні або точніше, години спокою. Коли думаєш про них, мимоволі уявляєш вечір на березі Генісарету. Сонце сідає за містом. Масивний силует синагоги різко виділяється на тлі заходу. Вітер ледь торкає очерет і гілля дерев. На сході розляглися фіолетові пагорби. Здалека чути спів рибалок, які вертають додому. Ісус сидить на прибережному камінні, Його очі звернені до стишеного дзеркала води. З’являються Симон та інші учні. Вони мовчки зупиняються, боячись потривожити Учителя. А Він сидить нерухомо, занурений у молитву, осяяний тихим вечірнім світлом. Чи розуміють, чи здогадуються учні, дивлячись цієї миті на Ісуса, що в Ньому відкривається їм те Вище, що будує всесвіт і рухає ним?

Короткі південні сутінки – і ось уже над морем з’являються зорі. Усі йдуть у дім Симона. Світлиця осяяна хитким вогнем глиняної лампи, біля столу зібралися Вчитель і учні. Жінки подають скромну вечерю. Ісус промовляє вдячну молитву і переломлює хліб. Він говорить про Царство, заради якого треба сміливо й рішуче облишити все; той, хто «хто поклав руку свою на рало і озирається назад, не придатний для Царства Божого» (Лк. 9:62).

У Симона, мабуть, є багато запитань, але він не насмілюється, хоча ладен йти за своїм Господом світ за очі. Іванів погляд сяє, у його голові з’являються видіння всесвітнього Суду і образ Сина Людського, увінчаного короною Давида… Ісус говорить… Над Капернаумом сходить ніч.

Попередній запис

Галилея

Галилея Узбережжя Галилейського моря, куди прийшов Ісус, пізніше дуже постраждало від війн; і тільки порівняно нещодавно ... Читати далі

Наступний запис

Небесний Отець і Богосинівство

Нагірна проповідь (фрагмент), Карл Генріх Блох Вчення Христове - добра і радісна вість. Так його називав ... Читати далі