У дні царя Ірода (закінчення)

Вифлеєм був розташований неподалік від столиці. Коли іноземці прибули до містечка, там уже давно знали про таємниче Дитятко, що народилося в овечій кошарі. Місцеві пастухи – перші, хто бачили Його, – оповідали про незвичайні знамення, які привели їх до печери.

Поклоніння пастухів, Джеймс Тіссо

Тесля Йосиф і Марія – батьки Дитятка, були вихідцями з Галилеї. Вони з’явилися у Вифлеємі років з півтора тому під час перепису, який проводився у зв’язку з присягою Августові[1].

Оповідали, що коли Мати прийшла з Дитятком в Єрусалим, щоб виконати обряди очищення і посвячення первістка, її Синові напророкували велике майбутнє. Віщий старець Симеон, узявши з рук юної Марії Дитятко, подякував Богові й сказав, що тепер він може вмерти спокійно, бо бачив Спасіння, яке Бог «приготував перед лицем усіх народів, світло на просвітлення язичників і славу народу Твого Ізраїля» (Лк. 2:31,32). Праведник благословив здивованих батьків і додав, звертаючись до Марії: «Ось лежить Цей на падіння і на піднесення багатьох в Ізраїлі і на знак сперечання, – і Тобі Самій душу пройме меч, – щоб відкрилися помисли багатьох сердець» (Лк. 2:34,35)[2].

Про це пророцтво почули багато тих, хто перебував у храмі. Ті, що чекали «утіхи Ізраїлевої» (Лк. 2:25), передавали його з уст в уста. Дійшло воно, звісно, й до Вифлеєму. Тому мудреці без зусиль розшукали Йосифа і Марію. Ввійшовши в дім, вони поклали біля ніг Дитятка свої дари і, вклонившись Йому, відійшли.

Поклоніння волхвів, Клавдій Лебедів

Ірод марно чекав вісток: мудреці обрали інший шлях на батьківщину, минаючи Єрусалим. Переконавшись, що його план провалився, цар вирішив одразу покінчити з очікуваною небезпекою. У Вифлеєм рушив загін солдатів з наказом убити там усіх немовлят, віком до двох років.

Невідомо, як було виконано наказ. Поза сумнівами, Ірод видав його дуже таємно. Йосип Флавій, що писав про ті часи, не згадує про вифлеємську трагедію. Хоча, в його очах вона могла бути незначною порівняно з численними звірствами Ірода. Як би там не було, Той, кого шукали вбивці, був уже далеко від міста. Галилейська сім’я зникла невдовзі після візиту мудреців. Йосиф знав, що найрозумніше залишити Іродові володіння – і попрямував до Єгипту – одного з найближчих осередків, де жили євреї «розсіяння».

Святе сімейство у Фивах, Едвін Лонгсден Лонг

Отже, ми бачимо, що з перших днів світ зустрів Месію ненавистю і погрозами. Але це був не весь світ. Той, хто вірив і чекав, хто був чистий серцем і повен надії, зустрів Христа по-іншому. Вифлеємські пастухи, старий Симеон та східні мудреці визнали в Ньому майбутнього Царя.

Весною того ж року тяжка хвороба прикувала Ірода до ліжка. Його все мучили страхи, він усе вислуховував донощиків, кілька разів змінював заповіт. Царя непокоїла думка, що народ з нетерпінням чекає його кінця. Дізнавшись, що якісь юнаки, підбурювані рабинами, розбили на храмі позолоченого орла, емблему Риму, він звелів їх негайно заарештувати й судити з усією суворістю. Незважаючи на хворобу, Ірод знайшов сили, щоб бути на процесі. Звинувачуваних засудили до спалення на вогнищі, що викликало обурення в Єрусалимі.

Вмираючого царя повезли до Єрихону, де намагалися лікувати водами. Була хвилина, коли біль ледь не призвів Ірода до самогубства. Його ледве врятували. Галас і крики челяді почув старший син царя, який перебував під сторожею, то й вирішив, що батько вмер і просив тюремника звільнити його. Але охоронець доніс про це Іродові, і той у гніві наказав негайно умертвити князя. Та через п’ять днів смерть спіткала й самого монарха.

Його агонія була жахливою, він сипав прокляття, марив новими стратами. Кажуть, ніби він звелів перерізати групу знатних заложників, аби хоч таким чином позбавити народ радості й змусити його плакати. День смерті Ірода згодом став національним святом євреїв.

Сім’я царя влаштувала йому пишний похорон. Але не встигли замовкнути наймані плакальниці, як між спадкоємцями почалася боротьба за владу. Згідно із заповітом, Йорданська область та Галилея належатимуть Антипові, земля на північ від них – Пилипові, а єрусалимський трон, Юдея та Самарія – Архелаєві. Проте для затвердження розподілу треба було їхати до Рима. Перед від’їздом царської сім’ї в місті спалахнув безлад: народ вимагав покарання співучасників злочинів Ірода. Архелай відкинув усі петиції і виїхав, доручивши Єрусалим римському командуванню, яке жорстоко розправилося з повсталими. Країна вирувала, а до імператора поїхали делегати з проханням повністю усунути ненависну династію. Август ухвалив заповіт Ірода. Кожен з трьох його синів одержав свою частку спадщини. Але Архелай усупереч сподіванням повернувся додому без царського титулу. Кесар дав йому лише звання «етнарха» – правителя народу, хоча при цьому обіцяв, що зробить його царем згодом, якщо він доведе сенату свою лояльність.


[1] Лк. 2:1-2. Й. Флавій вказує на 6000 фарисеїв, які відмовилися присягати Августові в останні роки правління Ірода (Арх. XVІІ. 2,3). Отже, тоді відбувався якийсь перепис населення під контролем римлян. Його й міг мати на увазі св. Лука. Стосовно способу перепису, вказаного ним, Лука говорить, що в часі різдво збіглося з правлінням Квиринія в Сирії. Квириній був легатом у Сирії в перші роки н. е., але написи в Тиволі і Антиохії Писидійській засвідчують, що він контролював Сирію також за кілька років до н. е. Через відсутність у давньому світі загального календаря, точна дата різдва була невідома. У VІ ст. монах Діонісій Малий розрахував, що різдво припало на 754 рік від заснування Риму. Ця дата й прийнята для обчислення «нової ери». Але подальші дослідження довели, що Діонісій помилився на кілька років. Згідно з Мф. 2:1; Лк. 1:5, Ісус народився незадовго до смерті Ірода Великого. Тим часом астрономічні обчислення з’ясували, що затемнення Місяця, яке сталося перед смертю цього царя, відбулося у березні 4 р. до н. е. В Ін. 2:20 противники Ісуса кажуть Йому, що храм зводився 46 років. Початок його перебудови віднесено до 20 р. до н. е. Отже, ці слова могли бути висловлені не раніше 26-27 pp. н. е. Лука (3:23) говорить, що тоді Ісусові було «років тридцять», а імператор Тиберій правив уже 15 років (3:1). За східним літочисленням 15-й рік Тиберія припадав на проміжок між осінню 27 р. і осінню 28 р. За Лк. 3:2 у 15-ий рік Тиберія тетрархом Авіли або Авілінеї був Лисаній. Напис, який знайшов Р. Пококк, свідчить, що він був тетрархом між 14-м і 29-м роками. Усі ці непрямі дані спонукають істориків до висновку, що Ісус народився приблизно в 7-6 р. до н. е.

[2] Слова «падіння» і «піднесення» вказують на тих, хто прийме чи відкине Месію. «Знак сперечання» означає диво, явище, яке спричинить суперечки.

Попередній запис

У дні царя Ірода

Іродів храм, Джеймс Тіссо 4 р. до н. е. Тепер подумки перенесімося до Юдеї останніх місяців ... Читати далі

Наступний запис

Назарет

Назарет, Вільям Холман Хант 3 р. до н. е. - 27 р. н. е. Коли звістка ... Читати далі