У дні царя Ірода

Іродів храм, Джеймс Тіссо

4 р. до н. е.

Тепер подумки перенесімося до Юдеї останніх місяців Іродового правління.

Мешканці Єрусалиму, які звикли, що їх місто часто відвідують прочани з далеких країн, мабуть, не звернули увагу на караван чужоземців, який рухався вулицями взимку 750 року від заснування Риму. Але невдовзі про них заговорили, бо стало відомо, що мандрівники розшукують царя Юдеї, причому аж ніяк не Ірода, а іншого, який недавно народився. «Бо ми бачили зірку Його на сході і прийшли поклонитися Йому» (Мф. 2:2), – пояснювали вони. Виявилося, що це були східні мудреці, які знайшли на небі знак великого Володаря[*].

Те, що Його розшукувати вони прийшли до Єрусалиму, нікого здивувати не могло. Всі чули пророцтва про таємничу людину з Юдеї, якій належало підкорити світ.

«Де є народжений Цар Юдейський?» (Мф. 2:2) – запитували мудреці, але замість відповіді перелякані люди поспішно минали їх. Треба було хоч трохи знати про стан справ у Єрусалимі того часу, щоб збагнути, яким необережним видавалося це запитання. Але подорожні, що їхали здалеку, навряд чи здогадувалися про свою необачність. Мабуть, вони й не відали про те, що діялося в Юдеї за Ірода.

Життя цього монарха, прозваного підлесниками Великим, могло би дати сюжет для кількох Шекспірівських трагедій. Захопивши владу при підтримці римлян й проти волі народу, він марно намагався здобути популярність. За тридцять три роки його царювання, зовні блискучого, ворожість до Ірода тільки зросла.

Людина жорстока і честолюбна, яку постійно терзали пристрасті, Ірод був далеким від релігійних проблем, які хвилювали тоді юдеїв. Палацові інтриги та жінки, війни і будівництво цілковито поглинали його. За час його правління країна знову отримала автономію, Ірод вкрив її десятками фортець і спорудив у містах безліч будівель у західному стилі. Він з однаковим старанням займався спорудженням театрів, іподромів, святилищ на честь свого покровителя Августа, а також ремонтом Єрусалимського храму. Щоправда, останній був предметом особливих турбот царя. У своєму марнослів’ї Ірод намагався перевищити древнього Соломона. Він пишався храмом, у який вклав величезні кошти і який перетворив на одне з див світу. Але навіть цим він не здобув довіри підлеглих.

Батько Ірода був ідумейським сановником, а мати – арабського походження, тому законних прав на корону він не мав. Як усі узурпатори, цар страждав хворобливою підозрою, йому скрізь ввижалася зрада. Ірод найбільше побоювався хасмонеїв – нащадків скиненої ним династії, тому шукав приводу позбутися їх.

Ірод, Джеймс Тіссо

Фатальну роль у долі царя відіграла та обставина, що його дружина Маріамна (начебто, єдина істота, яку він щиро кохав) була княжною хасмонейського роду. У цій гордій і сміливій красуні жив дух воїнів, які боролися за незалежність країни. Вона не вміла приховувати своєї зверхності до чоловіка, а її мати Олександра, часто втручаючись в їхнє життя, пробуджувала тривогу й без того сповненого підозр Ірода.

Коли Олександра, використовуючи вплив єгипетської цариці Клеопатри, домоглася для свого сімнадцятирічного сина звання первосвященика, вона мимоволі штовхнула його на загибель. Ірод зауважив, що юнак користувався любов’ю в Єрусалимі, і не міг цього стерпіти. У 35 р. до н. е., під час свят, на очах у царя вночі втопили брата Маріамни. Його смерть потрактували як нещасний випадок, але сестра і мати добре розуміли, що сталося насправді.

У 30 році становище Ирода було міцним як ніколи. Після Актійської битви, яка принесла Октавіанові повноту влади, цар Юдеї дістав надійний політичний орієнтир. Довір’я і підтримка Августа забезпечували непорушність його трону. Але чим краще йшли дипломатичні справи Ірода, тим нестерпнішим ставало життя у його власному домі.

До 29 року сімейна драма досягла катастрофічного апогею. Ненависть Маріамни стала настільки відвертою, що цар запідозрив і її в причетності до змови. І якось підбурюваний ріднею Ірод у приступі шаленства виніс вирок тій, що була йому наймилішою. Слухняні судді притьмом погодилися з волею царя.

На страту Маріямна йшла, не просячи помилування, трималася з дивною гідністю. Мати ж з остраху за свою долю привселюдно ганьбила її. Ця сцена змусила здригнутися усіх свідків останніх хвилин цариці. Ірод ледве пережив фатальний день. Коли з усім було покінчено, він майже втратив свідомість. Його переслідувало видіння вбитої, він усе кликав Маріамну на ім’я, кричав, щоб її привели до нього, напивався до нестями, проводив ночі в оргіях, влаштовував скажені скачки, але привиди не полишали його. Здоров’я царя настільки підірвалося, що, здавалося, він на порозі смерті.

Але Ірод одужав і з подвоєною енергією продовжив вакханалію вбивств. Він стратив Олександру, стратив чоловіка своєї сестри та багатьох інших близьких та царедворців.

Синів від Маріамни, Олександра і Аристобула, що прибули з Рима після тривалої відсутності, Ірод спершу прийняв гостинно, але невдовзі і їх він запідозрив. Фальшиві листи, доноси, свідчення, вирвані не без допомоги слуг тортурами, – усе пішло в хід у страшній грі, яка закінчилася тим, що обох князів повісили в Самарії.

Останні дні життя Ірода були особливо похмурими. Хоча партія «іродіян» бачила в ньому ідеального монарха, ледь не Месію, він знав, що ненависть народу до нього лише зросла. Ці настрої в країні підтримували фарисеї, які бойкотували будь-які починання царя. Багатьох стратили за те, що провіщали швидкий кінець злочинного правління.

Легко уявити, яку збентеженість 70-річного царя викликала звістка, що якісь східні посли розпитують у місті про «народженого Царя Юдейського». Хто цей черговий претендент на престол? Які сили стоять за ним? Найнеприємнішим у цій звістці було для Ірода те, що він вперше чув про цю чергову змову.

Зустрівшись з іноземцями, Ірод з’ясував, що мова, очевидно, йде про Дитя, яке вважають майбутнім Месією. Такого роду зазіхання на свою владу цар вже зустрічав не раз і розумів, що тут потрібні швидкість і рішучість. Він почав випитувати у священиків, де очікувалося народження Месії і, коли йому назвали Вифлеєм, послав туди мудреців, попросивши їх сповістити подробиці про новоявленого Царя Юдейського. Найменше непокоїло Ірода здійснення біблійних пророцтв. Потьмарений розум старого вже планував нову розправу.

Волхви в домі Ірода, Джеймс Тіссо

[*] Стосовно «зорі мудреців» є такі думки: 1) це був надприродний феномен, 2) комета, 3) так звана «наднова» зірка, про виникнення якої у ті роки повідомляли китайські астрономи, 4) мудреці побачили віщий знак у зближенні «царських» планет Юпітера й Сатурна, яке відбулося за 7 років до н.е. Остання гіпотеза, вперше висунена в XІІ ст. астрономом Й. Кеплером, досі залишається найпопулярнішою. Деякі екзегети вважають всю розповідь про мудреців алегорією, що має засвідчити участь язичників у різдвяних подіях. Але незаперечних аргументів прихильники цієї думки не мають. У грецькому тексті Євангелія мудреці названі також магами. Так називали жреців іранського культу. За Ірода були часті контакти між Юдеєю і Парфією, яка тоді володіла Іраном.

Попередній запис

Пролог - Очікування Визволителя

Проте сама природа людського духу не дозволяла йому надто легко змиритися з ідеєю марноти буття. Навіть втративши віру, люди не ... Читати далі

Наступний запис

У дні царя Ірода (закінчення)

Вифлеєм був розташований неподалік від столиці. Коли іноземці прибули до містечка, там уже давно знали про таємниче Дитятко, що народилося ... Читати далі