Тепер настав час поговорити ще про одного героя притчі, про якого, втім, мало хто згадує – це подорожній, якого поранили та пограбували розбійники, і власне якому допоміг добрий самарянин. Уявіть собі, наскільки це можливо, почуття цього бідолахи – спочатку його побили, пограбували, кинули помирати край дороги, а на допомогу йому прийшов… самарянин, людина з якою він не сів би за один стіл, вже не кажучи про те, щоб у свою чергу допомогти їй… Адже на ті часи юдеї (а поранений чоловік з притчі безумовно був юдеєм) ставилися до самарян, як сьогодні пересічні українці ставляться до циган (а ви про кого подумали?) – з недовірою, а то й неприязно. А тут уявіть таке! Знаєте, у Бога є своєрідне почуття гумору, коли Він приходить нам на допомогу найменш передбачуваним способом, бо в Нього, як і в нас, є свобода вибору і Він користується нею на власний розсуд, а не так, як хотілося б нам. І в цьому є кілька важливих уроків для нас.
Крім того, що таким чином Бог доводить нам, що Він суверенна Особистість, а не «джин з пляшки», що виконує будь-яку нашу примху чи наказ, Господь нагадує, що ми залежні від ближніх і повинні помагати один одному попри наші політичні, релігійні та будь-які інші «переконання», бо головним переконанням для нас має бути Христова заповідь: «Заповідь нову даю вам: щоб ви любили один одного; як Я полюбив вас, так і ви любіть один одного» (Ін. 13:35). «Бог же Свою любов до нас доводить тим, що Христос помер за нас, коли ми були ще грішниками» (Рим. 5:8). Так що Христос нам явно показав приклад нелицемірної любові.
Ще одним важливим уроком цієї притчі є те, що не можна зневажати людей, як, наприклад, юдеї зневажали самарян, або ж вважати себе духовнішим за інших, бо як казав Христос в іншій Своїй притчі (якщо бути точним – у притчі про митаря і фарисея): “Бо всякий, хто підноситься, принижений буде, а хто принижує себе, піднесеться” (Лк. 18:14). Деколи приниження (а точніше Боже напоумлення) може набувати і такого чину: коли нам приходять на допомогу люди, яких ми відверто зневажали, і в яких в іншому разі, у жодному б випадку не попросили про допомогу, але Бог вимушений ставити нас у таке становище, щоб ми з покорою приймали допомогу цих ближніх. Бо деколи лише таким чином ми можемо збагнути, що Бог любить не тільки нас, таких «правильних» і «духовних», але й явних «грішників», померши за яких Господь тим самим довів Свою любов.
Погодьтеся, є над чим подумати? Чи не так?
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
