Притча про милосердного самарянина передусім звернена до віруючих людей, які вважають, що ніби «знають» Бога. Чому саме ніби? Бо якщо вони дійсно знали Бога, у них не виникало б запитань, на кшталт запитань, які задав Спасителю невідомий законник із згаданої притчі. Хоча, насправді, це й не було запитанням, бо з подібною ситуацією Христу ще раз доведеться зіткнутися напередодні Свого арешту та розп’яття, коли знову ж один «законник, спокушаючи Його, запитав, кажучи: Учителю, яка заповідь найбільша в законі?» (Мф. 22:35,36). Той законник, теж знав відповідь на запитання, а питав, щоб «впіймати Його на слові» (Мф. 22:15). Цей же законник хотів довести Ісусу та оточенню, що прекрасно розуміється на Законі, і що невідомий Равві з Назарету нічому новому його не навчить, адже який сенс задавати запитання, на яке сам знаєш відповідь? – Щоб переконатися, що не помиляєшся у своїх поглядах, бажати почути якусь цікаву думку з цього приводу, перевірити чи розбирається співрозмовник у суті питання, чи законником рухало щось інше? – Гординя, от що спонукало його задати це запитання.
Але саме запитання: «Учителю, що зробити мені, щоб успадкувати життя вічне?» (Лк. 10:25), – було для того законника не найважливішим питанням усього життя, питанням, як мовиться: «життя та смерті». На кшталт дилеми, перед якою рано чи пізно опиняється більшість людей: навіщо я живу на цій планеті, у чому полягає сенс мого життя? Цей законник цими питаннями не переймався – вони для нього були лише предметами для дискусії, або ж можливістю похизуватися, як здавалося, перед менш освіченим оточенням, як і було в цьому випадку. Нічого унікального в такій поведінці втім, на жаль, немає, з подібним ставленням до життя жили і живе величезна кількість на землі.
Те саме стосується і любові до Бога і ближнього: справжня любов – це дії, конкретні вчинки, а не предмет дозвільних розмов. Але Ісус переводить питання з теорії в практику:
– Так роби – і будеш жити (Лк. 10:28).
Виявляється, що питання: «Як успадкувати життя вічне?» – це не предмет дискусій, навіть богословських, але найважливіше питання в житті кожної людини. Це зрозумів і законник, якого почало «поколювати» сумління, яке і породило його запитання про те, хто для нього має бути ближнім.
Здається, що за дурне запитання? – Але так може здатися лише на перший погляд, адже законник під ближнім мав на увазі того, хто саме має бути близьким, найближчим для нього, той, за кого не шкода життя покласти (див. Ін. 15:13).
– Усякий, хто опинився поруч з тобою, – відповів Христос на запитання законника, тим самим раз і назавжди відкинувши кордони любові, які ми намагаємося встановити у своєму житті лише для близьких.
«Люби… ближнього… – як самого себе» (Лк. 10:27), – якщо враховувати контекст притчі про милосердного самарянина, згідно якої ближнім для нас має бути усяка людина, яка опинилася поруч у конкретному місті в конкретний відрізок часу, то так любити насправді нам просто не під силам. Але якщо «для людей це неможливо, та не для Бога, бо все можливо Богові» (Мк. 10:27) – лише з Божою допомогою ми хоч в якійсь мірі можемо наблизитися до подібної любові. Це становить найпершій і найголовнішій урок з притчі: хто для нас має бути ближнім і де нам брати сили, щоб любити його.
Крім цього, ця притча відкриває ще один цінний урок: не варто думати, що якщо ми віруючі, це надає нам право стверджувати, що ми знаємо Бога і правильно розуміємо все сказане в Біблії.
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
