«Іоан же, почувши у в’язниці про діла Христові, послав двох з учнів своїх запитати Його: чи Ти Той, Хто має прийти, чи нам іншого чекати? І сказав їм Ісус у відповідь: підіть та розкажіть Іоанові, що чуєте і бачите: сліпі прозрівають і криві ходять, прокажені очищаються і глухі чують, мертві воскресають і убогі благовістять; і блаженний той, хто не спокуситься через Мене.
Коли ж вони відійшли, Ісус почав говорити людям про Іоана: на що дивитися ходили ви в пустелю? Чи на тростину, що вітер колише? На що ж дивитися ходили ви? Чи на людину, вдягнену в м’який одяг? Ті, що носять м’який одяг, у палацах царських живуть. На що ж дивитися ходили ви? На пророка? Так, кажу вам, більш як пророка. Цей бо є той, про якого написано: ось Я посилаю ангела Мого перед лицем Твоїм, який приготує дорогу Твою перед Тобою. Істинно кажу вам: не було серед народжених жінками більшого за Іоана Хрестителя; але найменший у Царстві Небесному більший за нього» (Мф. 11:2-11).
Ми звикли до сумніву святого Фоми у воскресіння Христа: «Якщо не побачу на руках Його рани від цвяхів і не вкладу пальця мого в рани від цвяхів, і не вкладу руки моєї в ребра Його, не повірю» (Ін. 20:25). Сумнів же Іоана Хрестителя для нас не такий звичний. «У в’язниці», тоді, коли, мабуть, уже знав, що засуджений на смерть, він сумнівається. Невже такий святий, як він, може сумніватися?
Річ у тому, що коли все більш-менш добре, людина не схильна ставити собі зайві запитання. Але у випробуваннях вони починають виникати, закрадається сумнів. Навіть Іоан Хреститель, двоюрідний брат Ісуса, який передчув Його святість ще в материнському лоні, який знав Його дитиною, підлітком, який хрестив Його у водах Йордану, називав Його Агнцем Божим – навіть він засумнівався. Це повинно було б принаймні заспокоїти наші сумніви!
Можливо, як дуже побожний, праведний юдей, як пророк, яким він був, Іоан витворив собі певний образ Месії. Чи не прорік він у пустелі: «Лопата в руці Його, і Він очистить тік Свій і збере пшеницю в житницю Свою, а полову спалить вогнем невгасимим» (Лк. 3:17). Він чекав на сильного, справедливого і караючого Месію; а побачив вразливого, сумирного і милосердного Ісуса. Реальність Христа не відповідає тому образу, який він собі витворив. Можливо також, він сподівався, що Ісус прийде і звільнить його на очах у всіх, врятує в останній момент від його фатальної долі. Хай там як, але він сумнівається, тому що не розуміє: Ісус збиває його з пантелику, не вкладається у рамки його суджень.
Ми також часто творимо власний образ Бога: Він мав би зупинити зло на землі, побороти несправедливість; мав би стати більше видимим, краще себе проявити; якби Він був по-справжньому добрим, Він би мене вислухав, полегшив мої страждання, врятував від смерти того чи ту, кого я люблю… А оскільки виявляється, що Бог відрізняється від нашого уявлення про Нього, ми сумніваємося, але не у нашому образі Бога, а в Ньому самому!
Втім Ісус не дорікатиме Іоанові Хрестителю за його сумніви. Він ані не розчарований ним, ані не сердиться на нього. Навпаки, саме у той момент, коли стверджує, що Його двоюрідний брат сумнівається, Він, парадоксально, починає підкреслено вихваляти його, кажучи, що «не було серед народжених жінками більшого». Сумніви Іоана Хрестителя не применшили його в очах Ісуса. Незважаючи на свої сумніви і разом з ними, Іоан залишається «великим» і святим; і Ісус подивляє його.
Ісус ніколи не докорятиме нам за наші сумніви, особливо якщо ми, подібно до Іоана Хрестителя, скажемо Йому про них, не триматимемо їх у собі, якщо намагатимемося запитувати Його, дізнаватися. Це не роздратує Його, не змусить втратити Його повагу до нас. Сумніви щирого серця, яке шукає правди, як це було з Іоаном Хрестителем, є радше одним з етапів духовного зросту, порогом, який слід переступити у вірі. Тому не потрібно над ними довго застановлятися, закриватися в цьому, а у всій простоті представити їх Христові.
Отож, якою була відповідь Ісуса посланцям від Іоана? Відкрийте свої очі й вуха: подивіться, що Я роблю, що прекрасного діється у світі, погляньте на ті зцілення, які відбуваються; і не тільки дві тисячі років тому в Палестині, в часи Христа, а, наприклад, тут, щотижня, у цій церкві. Ви є свідками діла спасіння: звільнень, прощень, навернень… А також інших знаків, які їх супроводжують: «вбогим проповідується Добра Новина». Цього разу знак дається всім, а не лише декільком вибраним, які, мабуть, оздоровилися. Усі ми певною мірою є вбогими: матеріально, фізично, почуттєво, суспільно; усі ми обмежені, недосконалі, гріховні й убогі.
Цей знак так само викликає неспокій, як і зцілення, адже, мабуть, означає, що Євангеліє скероване насамперед до вбогих, а не до багатих. Багаті, однак, не відкинуті: Добра Новина проповідується їм також. Але дуже часто, через свою самодостатність, вони відмовляються прийняти її; вони вважають, що вона їм не потрібна. Натомість ті, чиє серце убоге, приймають її з полегшенням і радістю.
Отож, нехай наші сумніви нас не хвилюють і, що важливо, нехай вони нас не розчаровують! Але не зупиняймося на цьому, не задовольняймося цим. Просто відкриймо очі, щоб бачити те, що Ісус робить ще сьогодні, зокрема і тут, у цій церкві: ці зцілення, цю втіху, яку Він роздає, цей такий цінний мир, яким Він огортає нас; а також засвідчуймо, що Добра Новина вже проповідується вбогим, якими є ми всі.
Таким чином нам, можливо, буде дано повірити, що Ісус – саме «Той, Хто має прийти», той, про Якого говорили пророки, зокрема Іоан Хреститель; «Той, хто приходить» сьогодні у серце нашого світу, сповнений добра і співчуття; «Той, хто прийде» у вічній славі, щоб віддати всіх нас, а разом з нами все створіння, у милосердні руки Отця.
