«Одного дня, коли Він навчав, (…) люди принесли на постелі чоловіка, який був розслаблений, і намагалися внести його в дім і покласти перед Ним; і, не знайшовши, як пронести його через натовп, вилізли на дім і через покрівлю спустили його з постіллю на середину, перед Ісусом. І Він, побачивши віру їхню, сказав йому: чоловіче, відпускаються тобі гріхи твої. Книжники і фарисеї почали розмірковувати, кажучи: хто ж є Цей, що богохульствує? Хто може відпускати гріхи, крім одного Бога? Ісус, зрозумівши міркування їхні, сказав їм у відповідь: що помишляєте в серцях ваших? Що легше – сказати: відпускаються тобі гріхи твої, чи сказати: встань і ходи? Але щоб ви знали, що Син Людський має владу на землі відпускати гріхи, – сказав Він розслабленому: тобі кажу, встань, візьми постіль твою та йди в дім твій. І він відразу встав перед ними, взяв те, на чому лежав, та й пішов до дому свого, славлячи Бога. І жах охопив усіх, і славили Бога і, сповнені страхом, говорили: преславне бачили ми нині» (Лк. 5:17-26).
Перша вражаюча річ у цьому тексті – відвага друзів розслабленого. У них, щонайменше, величезна мотивація, вони дуже рішучі! Їх зовсім не злякав натовп, вони вирішили вилізти на крівлю, розібрати череп’яну стелю і спустити свого друга через зроблений таким чином отвір. Оце так відвага у вірі!
«Побачивши віру їхню» – у цьому випадку не так, як зазвичай, віра хворого торкає Ісуса, а віра його друзів. Зрештою, невідомо навіть, чи сам розслаблений вірив, може й ні. Тут важливим є акт віри його товаришів. Так буває і з нами, коли ми приходимо, щоб помолитися за когось, хто, можливо, і не є віруючий.
Друга річ, яка дивує, це те, що Ісус не зцілює його від його розслаблення, а прощає йому його гріхи. Він навіть не питає, чого він хоче, а одразу прощає йому його провини. Можемо побитися об заклад, що ця людина точно не очікувала і не сподівалася цього! Яким же, мабуть, було його здивування, а також його товаришів, книжників і фарисеїв! Зрештою, слушне здивування, яке, без сумніву, супроводжувалося розчаруванням. Одні зі всього серця прагнули фізичного зцілення; інші, до певної міри справедливо, ставили собі запитання про людину, яка претендувала зцілити душу, простити від імені Бога.
Зрештою, Ісус не дорікає їм за їхні запитання. Він радше приходить свідчити Свою могутність Сина Божого. Фізично зцілюючи розслабленого, Він тим більше «доводить», що може прощати гріхи.
Ісус завжди дивує нас: найбільшим, головним даром для Нього є прощення гріхів, а не фізичне зцілення – ось Його пріоритети! Чи ми у своїй вірі переконані, що зцілення душі важливіше за оздоровлення тіла? Ісус не має й тіні сумніву щодо цього – це найбільша благодать, яку Він може нам дати. А чи ми так само в це віримо? Не всі ми зцілимося після молитви, але нам усім можуть проститися наші гріхи! Достатньо прийняти таїнство покаяння, яке безоплатно запропоновано нам щомиті. Чи ми усвідомлюємо, що тут ідеться про найкращий дарунок, який Бог може нам зробити, адже, як наслідок, маємо шанс отримати життя вічне?
Хай там що, та цей дар Він дає насамперед розслабленому, який, без сумніву, не усвідомлює величезної благодаті, уділеної йому. А позаяк ще й сталося фізичне зцілення, він почав славити Бога, як і всі присутні (чи приєдналися до них книжники і фарисеї?): «Славили Бога». Вони проголошували: «Преславне бачили ми нині».
І не лише одну дивну річ – зцілення розслабленого, а «дивні речі» – безсумнівно, інші зцілення. А може, й прощення гріхів. Прощення і зцілення, учинені людиною, яка, можливо, є – яка не може не бути – Сином Божим. І «жах охопив усіх». Не просто боязнь, а святий страх, повага, захват спасенний могутністю Бога, присутнього серед них.
У повсякденному житті ми також бачимо, як, завдяки Божій благодаті, відбуваються дивні речі – фізичні зцілення, вчинені Богом, свідчення яких ми отримуємо. Та ще більше отримуємо приклади внутрішнього зцілення, звільнення, втіхи, прощення, яке відбувається у тайні сердець, що є ніби відповіддю на наші вбогі акти віри, яким Ісус не противиться. Отож, прославляючи Бога за Його доброту, подивляймо Його і будьмо свідками Його великого милосердя до всіх нас, бо Він звільняє нас від усілякої розслабленості, підносить і чинить вільними.
