Питанням винесеним у заголовок задаються чимало людей, адже в Біблії достатньо моментів, де Бог говорить про прокляття і тому подібне, якщо людина відвернулася в бік ідолів. У такому разі, як же свобода вибору?
«Свобода вибору», – таке словосполучення можна почути часто, але річ у тім, що свобода вибору в Біблії розуміється дещо інакше, ніж ми її розуміємо. Ми думаємо, що свобода – це життя, коли я сьогодні вільний вибрати зло, а завтра вільний вибрати добро, післязавтра до обіду я вільний матюкатися, а після обіду вільний себе стримувати. За нашими мірками свобода означає: роби, що хочеш, і тобі за це нічого не буде.
Проте Біблія і саме життя учать нас іншому. Свобода в тім, щоб вибрати напрям руху свого життя, а напрямів тільки два: до Бога і від Бога. Йдучи до Бога, я все більше вибираю добро і вічне життя, йдучи від Бога, я все більше вибираю зло і вічну смерть. І на тому, і на іншому шляху я можу час від часу здійснювати щось протилежне: злі люди теж якось десь можуть бути добрими, а добрі можуть іноді зірватися і скоїти зло. От Давид, наприклад, або Авраам. Обоє вони одного разу скористалися свободою вибору і пішли в напрямку до Бога, а ми, читаючи Біблію, бачимо, що обоє вони іноді досить серйозно помилялися, поки йшли цим шляхом. Але вони приймали покаяння, дароване Богом, і продовжували йти в колишньому напрямі. Так само і з тими, хто вибрав йти від Бога.
Чому центром є саме Бог? Бо Він – Джерело життя і Сам є Життя. Якщо ми йдемо до Нього, то дивимося прямо на Нього, чи не так? А це означає, що ми дивимося в бік Вічного Життя і всього, що з ним пов’язане: добра, любові, справедливості, милості, справжнього щастя. Якщо ж ми йдемо від Бога, то ми дивимося в протилежний бік, а там, як ви розумієте, є що завгодно, але тільки не Вічне Життя і його якості.
Покарання, яке людина отримує в результаті того, що вибере йти від Бога, – ця не авторитарна дія Вседержителя: “Йдеш? – Покараю!”, але прямий результат нашого віддалення від Джерела життя і добра. Не Бог нас карає, а ми самі пожинаємо плоди того, що сіємо без Нього і далеко від Нього. – Гал. 6:7: “Не обманюйтесь: Бог зневаженим не буває. Що посіє людина, те й пожне“.
Усе, написане вище, стосувалося людей, які ще не належать Божому народу, а живуть самі по собі, як їм надумається, потихеньку віддаляючись від Бога.
Все ж Божі благословення і прокляття дані виключно тим, хто вибрав-таки йти в напрямку до Вседержителя. З моменту нашого вибору слідувати в напрямку до Нього, ми стаємо частиною Його народу і автоматично опиняємося в ситуації, коли Він починає нас учити розрізняти добро і зло, вибираючи добро.
Перечитайте Втор.28 і ви побачите, що всі слова прокляття – це червоні прапорці небезпеки, якими Бог обіцяє сигналити Своєму народу, якщо вони зіб’ються зі шляху, і завдяки яким Він все одно рано чи пізно поверне їх назад до Себе, тобто до Вічного Життя. Нелегко читати слова прокляття, але все таки вони дають народу Божому тверду віру в те, що Він ніколи їх не залишить. Хоча вони можуть почати розпусничати і втікати від Нього, Він зробить усе необхідне і поверне їх назад. І тільки тому, що одного разу вони увійшли з Ним до завіту. – Рим. 3:3 “Бо що ж‚ коли деякі й не вірували? Невіра їхня чи знищить вірність Божу?”
Виходить така картина:
Людина, яка знаходиться на шляху, що відводить від Бога, – це загибла людина. Навіть якщо вона намагається жити більш-менш правильно (наприклад, так з дитинства навчили або так зручніше жити), вона все одно залишається просто прахом. Про неї сказане:
- “Бо порох ти і до пороху повернешся” (Бут. 3:19);
- “плоть і кров успадкувати Царства Божого не можуть, і тління не успадкує нетління” (1Кор. 15:50);
- “якщо хто не народиться звище, не може бачити Царства Божого” (Ін. 3:3).
Якщо ж людина вибрала Бога і прагне до Нього, то вона вже народжена зверху і належить Його народові. З цієї миті Бог бере на Себе відповідальність за те, щоб привести цю людину до Перлинних Воріт Свого Царства. А це означає, для народженого зверху набувають чинності всі слова благословення і прокляття, записані в Біблії.
Автор: Олександра Ланц
