«Потім привів він мене назад до дверей храму, і ось, з-під порога храму тече вода на схід, бо храм стояв лицем на схід, і вода текла з-під правого боку храму, з південного боку жертовника. І вивів мене північними воротами, і зовнішнім шляхом обвів мене до зовнішніх воріт, шляхом, поверненим на схід; і ось, вода тече праворуч… І сказав мені: ця вода тече на східну сторону землі, зійде на рівнину і ввійде у море; і води його зробляться здоровими. І всяка жива істота, яка плазує там, де ввійдуть два струмені, буде живою; і риби буде дуже багато, тому що ввійде туди ця вода, і води у морі зробляться здоровими, і, куди ввійде цей потік, усе буде живе там… Біля потоку по берегах його, з того й іншого боку, будуть рости всякі дерева, які приносять їжу: листя їх не будуть в’янути, і плоди на них не будуть виснажуватися; кожен місяць будуть визрівати нові, тому що вода для них тече зі святилища; плоди їх будуть уживані в їжу, а листя на лікування» (Єз. 47:1,2,8,9,12).
У Старому Завіті єрусалимський Храм – це найвищою мірою святе місце, у якому Бог живе у повноті, позаяк тут зберігається і прославляється ковчег завіту.
Втім, це не закрите місце, в якому Бог залишається ізольованим, далеким, відрізаним від людей. Згідно зі згаданим видінням Єзекиїла, ми стверджуємо, що з нього б’є вода; і не тільки маленьке джерельце, а велика ріка, «потік». Божа любов не може затриматися, закритися в одному місці, навіть найбільш святому: вона понад міру «б’є джерелом», так хоче досягнути, обмити кожне сотворіння, усіх людей, зокрема і нас.
І справді, «там, де пройде ця вода, оздоровить усе», і «куди ввійде цей потік, усе буде живе». Це вода, яка зціляє, дарує життя, повертає надію. Для нас, у наших випробуваннях, вона «жива». Достатньо дозволити їй торкнутися нас, обмити нас, щоб ми не віддалялися від неї, не покидали її.
Це не той потік, який нищить, затоплює з нестримною силою, який нас штовхає, ранить. Ні, це жива вода, яка заспокоює, очищає, відкриває перед нами життя…
Тоді усе відбувається дуже просто: у наших труднощах намагаймося встати на березі цього потоку, щоб він нас обмив. Саме так ми робимо, хоч, можливо, і несвідомо, коли заходимо у церкву, де Божа любов б’є джерелом і вже нас торкається.
Так, дозвольмо, щоб нас торкнулася та любов, яка оздоровить, очистить наше життя, занурене у випробування і зіпсоване гріхом, оживить його і знову зродить у нас надію.
Тоді кожне наше життя зможе стати як ті «плодові дерева»: «листя їх не будуть в’янути, і плоди на них не будуть виснажуватися»; тобто життям, яке не засохло, зачерствівши через труднощі, але, зрошене рікою любові, знову проростає і чинить добро.
І «щомісяця» плоди на дереві нашого життя будуть «достигати»: не тільки один раз, а «щомісяця», увесь рік: навесні, влітку і навіть восени і взимку. Незалежно від віку (чи то ми молоді, чи зрілі, чи старі), незалежно від нашого стану духа, чи ми щасливі чи нещасні, чи довкола темно, чи ясно, за будь-яких обставин, навіть у найважчих випробуваннях, ми можемо продовжувати давати добрі плоди, якщо по-справжньому віддамо своє життя Богові, якщо Він обмиє нас Своєю любов’ю. Він прагне, щоб ми давали плоди, і може допомогти нам в цьому, безупинно, постійно, посилаючи Свою благодать.
«Кожен місяць будуть визрівати нові», – так, Він може нам дати нові плоди, може оновити все в нас і навколо нас, навіть усупереч багаторічній звичці, безвихідній ситуації, зіпсованим взаєминам…
Ці плоди будуть «на поживу», адже дозволять нам існувати, триматимуть нас при житті, при справжньому житті, житті в любові. Листя ж дерев буде також «на лікування»: завдяки їм ми одужаємо, примиримося, звільнимося, заспокоїмося. І не лише ми отримаємо з цього користь; адже до нас через ці добрі плоди і листя, які ми несемо, які є джерелом любові і зцілення, можуть долучитися наші близькі.
Ця таємниця така проста, що її не можуть осягнути «мудрі та розумні»: треба залишатися на березі потоку, біля Бога і Його милосердної любові.
Цей уривок з Книги Єзекиїла згодом читали і розуміли в світлі смерті Ісуса Христа на хресті. І справді, святий Іван Богослов говорить нам про одного з вояків, який «списом проколов Йому ребра, і відразу витекли кров і вода» (Ін. 19:34).
Відтоді новий Храм, воістину святе місце, – то сам Христос, Його серце, з якого джерелом б’є жива вода Його милосердної любові для всіх нас, зокрема для тих, хто страждає.
І ця вода потекла не лише один раз, дві тисячі років тому на Голгофі, вона продовжує невичерпно, постійно текти із серця Ісуса, кожної миті, для кожної людини.
На кожній Службі Божій ми присутні на унікальній події, завдяки якій ми спасенні. Тому можемо черпати з джерела цієї живої води, яка «оздоровить», учинить так, що «усе буде жити», «ростимуть усякі плодові дерева» «на поживу» і «на лікування» тим, які схочуть їх прийняти.
Незабаром Ісус, присутній у Пресвятих Таїнствах, прийде до нас, а з Ним – потік живої води, готовий обмити кожного з нас своєю лагідністю, добротою, миром: отож, без страху і вагань пориньмо в цю велику ріку, яка відродить, перемінить наше життя і дасть силу давати нові плоди.
