«Благословенна людина, яка надіється на Господа, і уповання якої – Господь. Бо вона буде як дерево, посаджене біля вод, яке пускає коріння своє біля потоку; не знає воно, коли приходить спека; лист його зелений, і в час засухи воно не боїться і не перестає приносити плід» (Єр. 17:7-8).
Чи, властиво, єдине і справжнє питання для всіх нас полягає не в тому, щоб дізнатися, де наше коріння? На чому ми по-справжньому міцно стоїмо? У чому закріплене наше існування? У світі чи у Богові?
Чи дерево нашого життя росте на вершині гори, щоб його добре бачили люди? Чи десь у пустелі, як жалюгідний колючий чагарник, що родить гіркі плоди і, завдяки своїм колючкам, тримає інших на відстані? Чи радше покірно й мудро росте на березі живих вод?
Ми маємо вибір, де саме посадити дерево нашого життя. Перебуваючи з Господом, ми завжди цілковито вільні у тому, куди його скерувати. Хіба не кажуть часто, що сучасна людина «позбавлена коріння», що вона шукає «своїх коренів». І це, звичайно, правда. Та нас, християн, насамперед цікавить не як повернутися до минулого, щоб віднайти своє коріння, а радше як знати, де його посадити сьогодні, з думкою про завтрашній день.
Чи наше коріння занурене, або ж ні, у живу воду: ту, що «текла з-під споду з правого боку храму»; ту, яку Ісус пропонує жінці-самарянці біля криниці Якова, кажучи їй: «А хто питиме воду, яку дам Я йому, той не буде спраглим повік; але вода, яку дам йому Я, стане в ньому джерелом води, що тече в життя вічне» (Ін. 4:14); ту, яку Він урочисто об’являв і «голосно говорив: хто спраглий, нехай іде до Мене і п’є. Хто вірує в Мене, у того, як сказано в Писанні, з утроби його потечуть ріки води живої» (Ін. 7:37-39). А євангеліст уточнював: «Це сказав Він про Духа, Якого мали прийняти віруючі в ім’я Його». Чи занурене наше коріння у ту живу воду, яка потече з Його пробитого боку на хресті (див. Ін. 19:34) і пошириться на ввесь світ?
Якщо ми перебуваємо поблизу цієї живої води, Бог постійно живитиме нею наше життя. Не час від часу, хвилевою присутністю Святого Духа, а вдень і вночі, що б ми не робили: чи то спали, чи працювали, чи подорожували, у радості, в горі, під час відпочинку, в годину втоми – нас завжди обмиє Господь, наповнить життєвою силою Своєї благодаті.
І хай які будуть складні випробування чи спокуси, якщо ми перебуватимемо поруч із Ним, нас полишить усякий неспокій, у нас запанує мир, той мир, якого ми так прагнемо, особливо у тій боротьбі, яку ведемо.
І незважаючи на випробування, які над нами нависають, «ми не переставатимемо приносити плоди». Ми не черствітимемо і не марнітимемо, навіть у труднощах, які можуть заволодіти усією нашою силою, ми не припинимо давати плоди милосердя, ділення й свідчення. Наше життя продовжує розвиватися, «хилитися до потоку» любові, який випливає з Божого серця.
Тому нехай благословенною буде людина, яка вирішує довіритися Господу, яка обирає Господа як єдину надію: вона знаходить життя – життя вічне.
