Передісторія руйнування

Проповідь Єремії, Гюстав Доре

Адже, як довго не зникала надія. Нарікання і скарги юдеїв примушують нас подумати, що біда несподівано спіткала їх. Але це оманливе враження. Задовго до того фатального дня, 19 липня 586 року до Р.Х., коли вавилоняни увірвалися в місто, Бог невпинно попереджав їх:

«Не надійтеся на оманливі слова: “тут храм Господній, храм Господній, храм Господній”. Але якщо зовсім виправите шляхи ваші і діяння ваші, якщо будете правильно чинити суд між людиною і суперником її, не будете пригноблювати іноземця, сироти і вдови, і проливати невинної крови на місці цьому, і не підете слідом інших богів на біду собі, – то Я залишу вас жити на місці цьому, на цій землі, яку дав батькам вашим у роди родів. Ось, ви надієтеся на оманливі слова, які не принесуть вам користи» (Єр. 7:4-8).

За 130 років до катастрофи пророк Михей з максимальною ясністю передав слова Божі: «Тому через вас Сион буде розораний, як поле, і Єрусалим зробиться купою руїн, і гора дому цього буде лісистим пагорбом» (Мих. 3:12).

Пророк Михей, Гюстав Доре

Але народ продовжував вперто сподіватися на що завгодно – на порожнє, абияк. А про пророцтва в них з’явилися навіть приказки: «Пророче видіння, яке бачив він, збудеться після багатьох днів, і він пророкує про віддалені часи» (Єз. 12:27). Тобто, коли рак на горі свисне, тоді виконається. Я думав, що тільки руська душа покоїться, за влучним висловом Мельникова-Печерського, на трьох китах: Абияк, Якось і Як-небудь. Але, виявляється, ми успадкували природний оптимізм від жителів Єрусалиму!

А на що, конкретно, вони сподівалися? «Тут храм Господній, храм Господній, храм Господній», – твердили юдеї, немов язичники, заклинання. Адже і раніше, – думали вони, – бували загрози: і облоги, і неврожаї, і війни. Але Бог позбавляв нас від біди. А чому? Бо ми – народ особливий, обраний. Бог навіть вирішив побудувати Собі дім серед нас і мешкати з нами. Отже, і надалі позбавить! Адже, якщо вороги зруйнують храм, то, де ж Богові мешкати? Якийсь бездомний Він виходить. Не Бог, а бомж.

Звичайно, Господь не допустить зруйнувати храм Свій ні сьогодні, ні завтра, ні навіки віків. Амінь!

– А як же пророки?

– Так, мабуть вони не до кінця розуміють волю Божу. Можливо, Він просто хоче попередити нас, щоб ми краще жертвували, частіше приходили на богослужіння, голосніше співали чи ще щось у цьому роді…

Дивно, хіба вони не знали, що Він – Творець, Який створив і небо, і землю. Хіба не пам’ятали вони, як молився Соломон при освяченні храму: «Якщо небо і небеса небес не вміщають Тебе, тим менш храм цей, який побудував я» (2 Хр. 6:18). Знали і пам’ятали, і в той же час, язичницькі ідеї приймали у своє серце: Бог-де блукав, блукав світом, втомився і раптом бачить – Соломон побудував Йому будиночок. Радість-то яка! Як же Він допустить руйнування храму, в якому Сам і мешкає?!

Єрусалимський храм

А Ісая пророк? Адже куди ще ясніше можна виразитися, ніж він:

Для чого Мені безліч жертв ваших? – говорить Господь. Я пересичений всепаленнями баранів і жиром відгодованої худоби, і крови тельців і агнців і козлів не хочу. Коли ви приходите стати перед лице Моє, хто вимагає від вас, щоб ви топтали двори Мої? Не носіть більше дарів марних: куріння огидне для Мене; новомісяч і субот, святкових зібрань не можу терпіти: беззаконня – і святкування! Новомісяччя ваші і свята ваші ненавидить душа Моя: вони тягар для Мене; Мені тяжко нести їх. І коли ви простягаєте руки ваші, Я закриваю від вас очі Мої; і коли ви примножуєте моління ваші, Я не чую: ваші руки повні крови. Обмийтеся, очистіться; віддаліть злі діяння ваші від очей Моїх; перестаньте чинити зло” (Іс.1:11-16).

На жаль, євреї Ісаю не розчули. І Єремію, і Михея і всіх інших пророків. Мабуть, тут діяв принцип: ми чуємо лише те, що хочемо почути.

Обман, що підносить нас дорожче нам за гірку істину.

Здатність людей обманювати себе, дійсно, безмежна! Ми чуємо те, що нам подобається, а потім, коли трапляється лихо, дивуємося: «Чому мене ніхто не попередив?» У той самий час гучний хор ангелів співав у саме вухо: «Послухай, послухай Слово Боже!»

Що нам Біблія, Слово Боже? У нас своє «слово Боже», своє правильне позитивне сповідання, своя віра. Навіть «віра у свою віру» є!

У цьому ми не оригінальні. Так поступали євреї 2600 років тому, коли відвернулися від Божого заклику, сказаного через пророків, так вони зробили через 600 років з втіленим Словом Божим, Ісусом Христом, бо приймали з Біблії лише те, що подобалося, відкидаючи решту.

Таке «сповідання», нехай воно буде тричі позитивне, не допомагає! Бо воно спирається не на повноту Божого Слова, а на вирвані з контексту фрази, не на дух Писання, а на букву.

Не було на то Божої волі, щоб народ грішив і ходив, як ніби нічого не сталося бити поклони в храмі; щоб люди грішили і оспівували осанну: «Алілуя, Господь серед нас!» Якщо ми живемо подвійним життям: сповідуємо одне (правильно і по-біблійному), а живемо по-своєму (у великих або малих гріхах), то тоді в людей створюється враження, що Бог – Він теж лукавить: говорить одне, а робить інше, що Він – Бог лицемірів і Сам – лицемір. У цьому випадку, як тонко відмітив о. Олександр Мень, «богоСЛУЖІННЯ перетворюється на богоОБРАЗУ».

Ти це робив, а Я мовчав; – говорив Господь, – ти гадав, що й Я такий, як ти. – Але Йому не подобалося лицемірство, і Він додав, Але Я викрию тебе і поставлю перед тобою [гріхи твої]” (Пс.49:21).

Попередній запис

«Загинула надія наша»

У кожного автора є завдання: заінтригувати читачів якимсь незвичайним початком, щоб вони відразу відчули потребу уважно спостерігати за ходом думки ... Читати далі

Наступний запис

Катастрофа

Час викриванню гріхів настав у січні 586 р., коли загроза руйнування міста стала реальністю. За стінами показалося незліченне військо царя ... Читати далі