«Загинула надія наша»

У кожного автора є завдання: заінтригувати читачів якимсь незвичайним початком, щоб вони відразу відчули потребу уважно спостерігати за ходом думки автора. Переді мною теж стоїть це завдання, але на щастя, пророк Єзекиїль, уривок з книги якого я пропоную, значно її полегшує. Я тільки попрошу вас: яскраво уявіть собі ту картину видіння, яку описує пророк. Запевняю вас, сон, апатію, млявість і інші невід’ємні почуття, що супроводжують читання і слухання проповідей, як рукою зніме.

Єдине попередження: якщо ваші нерви вже перезбудженні фільмами жахів, то будьте обережні зі своєю фантазією, бо картину, яку побачив Єзекиїль, сміливо можна назвати біблійним трилером. Почнеш уявляти як це було – до кісток пробере. До речі, у пророка про кістки і піде мова.

Видіння долини сухих кісток, Гюстав Доре

«Була на мені рука Господа, і Господь вивів мене духом і поставив мене серед поля, і воно було повне кісток, і обвів мене навколо біля них, і ось дуже багато їх на поверхні поля, і ось вони дуже сухі. І сказав мені: сину людський! чи оживуть кістки ці? Я сказав: Господи Боже! Ти знаєш це. І сказав мені: проречи пророцтво на кістки ці і скажи їм: “кістки сухі! слухайте слово Господнє!” Так говорить Господь Бог кісткам цим: ось, Я введу дух у вас, і оживете. І обкладу вас жилами, і вирощу на вас плоть, і покрию вас шкірою, і введу у вас дух, і оживете, і пізнаєте, що Я Господь.

Я вирік пророцтво, як повелено було мені; і коли я пророкував, зчинився шум, і ось рух, і стали зближатися кістки, кістка з кісткою своєю. І бачив я: і ось, жили були на них, і плоть виросла, і шкіра покрила їх зверху, а духу не було у них. Тоді сказав Він мені: проречи пророцтво духу, проречи пророцтво, сину людський, і скажи духу: так говорить Господь Бог: від чотирьох вітрів прийди, душе, і дихни на цих убитих, і вони оживуть. І я вирік пророцтво, як Він повелів мені, і ввійшов у них дух, і вони ожили, і стали на ноги свої – дуже, дуже велике полчище» (Єз. 37:1-10).

Плач пророка Єремії, Ілля Репін

Йшов 584 рік до РХ. Два роки тому Єрусалим був перетворений на руїни – все, що залишилося від міцних стін і величного храму Соломонового. Багато тисяч захисників і жителів міста загинули від меча вавилонян і вогню пожеж. У повітрі стояв густий нудотний запах людської крові і паленого м’яса. Міцні воїни, прекрасні жінки, літні люди, діти… Усі розділили єдину смертну долю.

«Язик немовляти прилипає до гортані його від спраги; діти просять хліба, і ніхто не дає їм» (Плач. 4:4).

Не встигли дотліти останки будинків і поховані останки людей, як нескінченні колони юдейських полонених потягнулися пустинною дорогою в далекий Вавилон.

«Припинилася радість серця нашого; хороводи наші перетворилися на нарікання. Упав вінець з голови нашої; горе нам, що ми згрішили! Від цього й ниє серце наше; від цього затьмарилися очі наші. Від того, що запустіла гора Сион» (Плач. 5:15-18).

І от у той час, коли юдеї скаржилися один одному: «Зсохли кістки наші, і загинула надія наша, ми відірвані від кореня» (Єз. 37:11), – Бог вивів Єзекиїля на широке поле і показав йому картину, що точно відбиває настрої народу. Куди не кинь погляд – скрізь кістки, кістки, кістки. Гори черепів і кісток, вивітрених гарячими вітрами, вибілених дощами і висушених східним сонцем. Кращого образу для панування Смерті не можна придумати. Здається, кожна кістка шепотіла: «Немає надії, немає надії, загинула надія наша!»

«Загинула надія» – у цьому вигуку полягав увесь світогляд юдеїв.

Наступний запис

Передісторія руйнування

Проповідь Єремії, Гюстав Доре Адже, як довго не зникала надія. Нарікання і скарги юдеїв примушують нас ... Читати далі