«Бо для мене життя – то Христос, а смерть – то надбання». Филип’ян 1:21
Більшість із нас так чи інакше стикалася з раптовою смертю дорогої чи шанованої людини: вірного друга, зразкового пастора, посвяченого місіонера, люблячої матері. Ми стояли біля свіжої могили зі слізьми на очах і приголомшено повторювали про себе: «Чому, о Господи? Чому?» Ці люди покращували наш світ. Скільки б іще добра вони зробили, якби прожили довше!
Утім, смерть праведників – не випадковість. Невже ви думаєте, що Бог – Який стежить за кожною маленькою пташкою і знає кількість волосин на вашій голові – повернувся спиною до одного зі Своїх дітей у скрутний час? Нізащо! Хто вірить у Нього, той не має у своєму житті нещасних випадків, трагедій чи катастроф.
Вальтер Скотт писав: «Смерть – це вічний сон? Ні, це остаточне пробудження». Так і є, для кожного, хто вірить у Христа. Навіть коли ми охоплені горем чи збентежені, можна не сумніватися: Бог усе знає, все контролює і любить нас.
