«А коли відійду й приготую вам місце, Я знову прийду». Івана 14:3
Покійний Клайв Льюїс у своїй дивовижній книжці «Просто християнство» писав: «Надія – одна з теологічних чеснот». Він мав на увазі, що постійні роздуми про вічність – не розсіяність і не втеча від реальності, як дехто вважає; навпаки, це гідне й належне заняття для християнина.
Це не означає, що ми не мусимо дбати про навколишній світ. Якщо уважно вивчати історію, то помітите, що найбільше для цього світу зробили саме ті з християн, хто багато міркував про світ прийдешній. Коли ж християни у своїй більшості почали рідше думати про вічність, вони втратили свою ефективність у нинішньому світі. «Цільте у вічність, – писав Льюїс, – й отримаєте землю на додачу. Цільте в землю – й не отримаєте нічого».
Морок і безнадію сучасного світу прорізає яскравий промінь – обітниця Ісуса Христа: «Коли відійду й приготую вам місце, Я знову прийду й заберу вас до Себе» (Ів. 14:3).
