Наскільки різко Ісус відрізнявся від звичного оточення, Никодим зрозумів з перших же звернених до нього загадкових слів: «Якщо хто не народиться звище, не може бачити Царства Божого». Ісус негайно переходить до самої суті питання. «Якщо хто не народиться звище (чи не народиться наново), не може бачити Царства Божого». Слід пам’ятати, що Никодим народився не просто юдеєм, а аристократом. Високим становищем у правлячих колах Іудеї він був зобов’язаний своєму народженню. Але, за словами Ісуса, у царстві Божому це не має жодного значення. Як альтернативу добре знайомій Никодиму боротьбі за владу Ісус не пропонував перетасовування колишніх політичних прийомів. Для нового життя необхідно було народитися наново. Нове народження означає народження згори, оскільки Боже царство приходить з небес.
Пізніше, з’явившись перед місцевим представником Римської влади, Ісус сказав: «Царство Моє не від світу цього: якби від світу цього було Царство Моє, то слуги Мої змагалися б за Мене, щоб Я не був виданий юдеям». Влада Ісуса не від світу цього, вона йде зверху, від Бога. Йдеться не про те, що вона поширюється лише на певну захмарну далечінь і не має жодного відношення до світової політики. Ісус не пропонує безпечну духовну альтернативу, яка не вступала б у конфлікт з політикою Пилата і Каяфи. У цьому полягає головна з Пилатових помилок, оскільки Пилат міркував про політику з погляду римлянина, для якого вирішальне значення мала військова потуга.
У світі, де влада і могутність вважалися божественним даром, слова Ісуса про те, що Його панування не спирається на військову силу, здавалися безумством. Яке ж царство не потребує військової могутності? Але якщо і ми з вами поспішимо назвати владу Ісуса суто духовною, релігійною, яка не має нічого спільного з політикою, то повторимо помилку Пилата і не відчуємо силу, що міститься в словах Ісуса. Він не говорив, що Його царство знаходиться поза цим світом, а що «Царство Моє не від світу цього». Його цінності і способи правління мають інші джерела, ніж Пилатова влада.
Ці цінності незрівняні ні з чим раніше відомим людям, оскільки йдуть від Бога, Який Своєю владою кидає рішучий виклик Римському пануванню, саме тому, що діє за іншими правилами. Боже володарювання являє загрозу як для Риму, так і для первосвящеників – для усіх політиків, які прагнуть влади, у колі яких перебував Никодим. Загроза ця куди серйозніша, ніж Варавва та інші озброєні повстанці, оскільки в даному випадку йшлося про повну зміну ідеалів і принципів влади.
Невідомо, чи усвідомлював усе це Никодим до Христового розп’яття. Але те, як Ісус був засуджений на смерть, мало остаточно переконати його в божественному походженні царства, що проповідується Ним. Належачи до знатного сімейства і перебуваючи у вищих політичних колах, Никодим, можливо, раніше інших учнів зумів розгледіти в Ісусі божественну альтернативу правлінню людей, подібних до Пилата і Каяфи. Що ж побачив Никодим у засудженні і страті Ісуса? Цинічне пристосовництво Пилата і підступну самокорисливість первосвящеників. Інтереси тих і других, нарешті, зблизилися настільки, що обидві сторони, на загальний подив, готові були вступити в перемовини.
На глузливе питання Пилата: «Чи Царя вашого розіпну?» – первосвященики відповідають: «Немає в нас царя, крім кесаря». У своїй рішучості захистити власні політичні інтереси, відкидаючи Ісуса, первосвященики затверджують домагання Риму на абсолютну владу. Для юдеїв це було рівносильне відходу від Бога. Для вченого рабина і чесної людини, подібної до Никодима, слова: «Немає в нас царя, крім кесаря», – означали віровідступництво. Первосвященики відкинули Боже царство на користь Римських домагань на безроздільне божественне панування. Ось куди привело їх прагнення до політичного компромісу у власних інтересах.
Никодим більше не бажав брати в цьому участь. Але де ж тоді шукати Боже царство? Де, як не в тій самій альтернативі, яку Пилат і первосвященики змовилися відкинути? Той, кого обидві сторони відмовилися визнати царем Ізраїлю, і має бути істинним царем. На відміну від Пилата і первосвящеників, Його влада йде від Бога. Служити цьому цареві можуть лише народжені згори. Виявляючи світу розіпнутого царя, Бог протиставляє Своє царство принципам, яких дотримуються Пилат, Каяфа і подібні до них. Розп’яття Ісуса ознаменувало собою ніщо інше, як наближення Божого царства.
Для Пилата і первосвящеників хрест став спростуванням царствених домагань Ісуса, якщо вони взагалі потребували такого. Але для Никодима Він послужив доказом повної неспроможності їх власних претензій на божественне володарювання. Перед лицем цих двох протилежностей Никодим вже не приймає можливості політичного компромісу. І тому він спалює за собою усі мости, стаючи на бік Ісуса і публічно визнаючи Його царем. Він виходить за межу, що дуже міцно зв’язала губернаторський палац з будинком первосвященика. Никодим приймає думку про те, що принижений Ісус, Який страждає, став прикладом, навіть втіленням Божого володарювання.
Він готовий до повної зміни уявлень про владу і громадське становище, про істинні цінності і про порядок речей у цьому світі. Він переконується в тому, що останнє слово залишилося не за Пилатом і не за первосвящениками, і що зайняті своєю політичною грою, вони не помітили, як Бог зробив вирішальний хід. Коли Никодим побачив розіп’ятого Ісуса і дізнався в Ньому істинного царя, Божого помазаника, сталося його народження згори, нове народження від Духа Божого. «Бо ніхто, – сказав йому колись Ісус, – не може бачити Царства Божого, якщо не народиться згори».
