
Уривки для читання: Мк. 15:6-15; Ін. 18:38-40
Про Варавву в Євангеліях сказано небагато. Він один з тих другорядних персонажів, які з’являються і йдуть зі сцени, доповнюючи основну дію, що розігрується на ній. Варавва не вимовляє жодного слова, і згадується лише у зв’язку з тим, що історія його життя на мить перетинається з історією Ісуса. Недивно, що євангелісти обходять його увагою. Детальна розповідь про нього не лише порушила би строгі канони їх стилю, але і, можливо, відвернула б увагу читачів від найголовнішого. Можна припустити, що Ісус, зрештою, зіграв набагато важливішу роль у житті Варавви, ніж Варавва в житті Ісуса. Євангелістів же більше цікавило останнє. Але ми з вами могли б отримати певну користь з роздумів про те, що нам відомо про Варавву, заповнюючи прогалини уявою. Він ніколи не бачив Ісуса, але їх долі тісно переплелися.
Іоанн називає Варавву розбійником. Павло використовує це слово для опису вбивць, що підстерігали подорожніх на дорогах (2Кор. 11:26). Вони не ставили своїх жертв перед вибором: «Гаманець або життя?», але забирали і те і друге. Можливо, Варавва був замішаний у такого роду організовану злочинність. Але це було ще не усе.
В інших Євангеліях він названий stasiastēs – учасником політичних обурень, що супроводжувалися вбивствами. Таким чином, Варавва належав до тієї частини юдейського суспільства, чий підозрілий спосіб життя стирав всяку межу між злочинністю і політикою. Невдоволені співпрацею юдейської влади з імперським режимом, ці бунтівники використовували будь-яку можливість нашкодити римлянам, вважаючи при цьому, що мета завжди виправдовує засоби. Назвавши Варавву бунтівником або повстанцем, ми не схибимо проти опису, запропонованого Іоанном, зате в нас створиться чіткіше уявлення про цю людину.
Люди, що присвятили своє життя боротьбі і насильству, часто вимушені вести злочинний спосіб життя і в ширшому сенсі цього поняття. Варавва і йому подібні, витиснені за рамки нормальних економічних і громадських відносин, найімовірніше, добували кошти для прожиття озброєними нападами і грабежами. Це були відчайдухи, готові на будь-який ризик заради досягнення своїх безрозсудних цілей.
Таких людей, як Варавва, не варто романтизувати. Відомий вираз: «Для одних терорист, для других – визволитель» справедливий лише частково. Не можна допустити, щоб «біле і чорне» в моральній оцінці людей і подій розчинилося в незліченних відтінках сірого. З яких би причин Варавва не опустився до злочинів і насильства, якими б високими не були його первинні мотиви, ми, проте, маємо справу з розбійником і вбивцею, а зовсім не з юдейським Робіном Гудом.
Та все ж неважко уявити, що Варавва мав певну грубувату чарівливість, що привернула до нього загальне співчуття в ці святкові дні. Багато хто з присутніх розділяв його політичні переконання в широкому їх розумінні, хоча і не заохочували його спосіб життя і методи боротьби, які наражали на небезпеку життя простих, ні в чому не винних мирних жителів Палестини. Але в загостренні політичних пристрастей про злочини Варавви можна було легко «забути», а його самого зробити символом антиримських настроїв. Коли Пилат виявив співчуття до Ісуса, сліпий натовп заволав: «Звільнити єрусалимця!».
Дивно, але саме Каяфа та інші високопоставлені юдеї організували і очолили цю кампанію, а потім довели натовп до такого шаленства, що Пилат розумів: відкинь він їх вимоги, і країна буде негайно охоплена новим повстанням. Адже Варавва і йому подібні завжди спричиняли юдейським правителям масу незручностей. Гірше за те, бунтівники наражали на серйозну небезпеку свободу віросповідання юдеїв, надану їм римлянами. Скільки ще терпітиме акти насильства з боку цих фанатиків імперська влада, перш ніж перетворити Палестину на поліцейську державу? Крім того, Каяфа і його спільники не плекали ілюзій відносно власної долі, якщо розбійники колись дістануться до них. Тому в подібних випадках юдейська влада зазвичай була рада підтримати римське правосуддя; їх цілком влаштовували арешт і страта таких людей, як Варавва. Але цього разу вони зажадали в Пилата його звільнення! Якими великими було їх обурення і страх перед Ісусом!
А що знав про Ісуса Варавва? Покидаючи тюремну камеру, щоб змішатися з натовпом, що заповнив вулиці Єрусалиму, чи розумів він, чим зобов’язаний Людині, страченій замість нього? Чи намагався він осмислити ситуацію, розібратися в тому, що сталося? Чи затримався, щоб стати свідком страшного кінця Ісуса? Чи поспішив сховатися, не бажаючи ризикнути бути знову заарештованим (причин на це було більш ніж достатньо)? Можливо, покидаючи місто, він проходив біля підніжжя пагорба під назвою Голгофа. Чи зупинився він, щоб подивитися на Людину, що зайняла його місце? Як це могло вплинути на нього, людину з черствим серцем і руками, забрудненими кров’ю? Що він пережив? Полегшення, жалість, докори, сором, байдужість?
Можливо, Варавва просто скористався новознайденою свободою, не забиваючи голову зайвими питаннями. Життя Ісуса в обмін на його власне – з погляду Варавви, дуже вигідна угода, і час тяжких роздумів про справедливість і сенс того, що сталося, ще не прийшов, якщо він взагалі колись настане. А доки Варавві залишалося лише прийняти несподіваний подарунок долі і спробувати залишити холод смерті (що переслідував його вже багато днів і проник глибоко в його душу) далеко позаду. Врешті-решт, Варавва не міг нічого змінити, навіть якщо б захотів. Ніхто не запитував його думки. Він не просив Ісуса зайняти його місце. Хтось інший прийняв рішення, і Варавва з радістю скористався випадком, що несподівано з’явився, хоча нічим цього не заслужив.

