Розглянемо сьогодні два біблійних тексти:
- «І пішов він (пророк Єлисей) звідти у Вефиль. Коли він ішов дорогою, малі діти вийшли з міста і насміхалися з нього і говорили йому: йди, плішивий! йди, плішивий! Він озирнувся і побачив їх і прокляв їх ім’ям Господнім. І вийшли дві ведмедиці з лісу і розірвали з них сорок дві дитини» (2Царів 2:23,24).
- «Усе це сталося з ними як приклади, а написано для повчання нам, які досягли останніх віків» (1Кор. 10:11).
Зрозуміло, що перший уривок мало кому буде до вподоби, проте він міститься в Біблії (хоча і в менш популярному для більшості читачів Старому Завіті), і тому на нього теж варто звертати увагу. Стосовно другого уривка (що вже міститься в більш популярному Новому Завіті), певно, немає сумнівів, що він тут наведений, щоб привернути увагу до уривка першого. Отже, якому уроку вчить уривок перший? – Не варто хаміти невідомій людини, адже раптово вона може виявитися Божим пророком, людиною Божою, і негарна поведінка може сильно нашкодити кривдникові. Напевно, з цього питання в нікого не має виникати сумнівів.
Але тут мимоволі може виникнути цілком логічне запитання: а як дізнатися: чи зустрічна незнайома людина пророк Божий чи ні? – Насправді стовідсоткової гарантії тут ніхто не може дати, тому варто до всіх людей (незнайомих і менш знайомих) ставитися доброзичливо, адже достеменно невідомо хто в цей момент перебуває поруч з нами. І з такого ставлення випливає кілька цікавих моментів, якими не можна не поділитися.
- «Отже, все, чого бажаєте, щоб вам робили люди, так і ви робіть їм» (Мф. 7:12), – принаймні, не дамо приводу іншим грубіянити нам у відповідь.
- «Істинно кажу вам: зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили» (Мф. 25:40), – тобто наше ставлення до ближніх Господь сприймає на Свою адресу, і через це варто поводитися чемно з оточуючими людьми.
Отже, виходить, що ввічливість – це корисна річ, яка сприяє добрим стосункам з Господом і подовжує земне життя.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Урок ввічливості