Ви, напевно, чули про паралельні світи? Фантасти останнім часом про це багато пишуть. Один письменник переносить дію на віддалені планети, другий – у минуле або майбутнє, а є такі, хто використовує паралельні світи.
Ідея така: паралельно нашому світу існує, принаймні, ще один світ. Обидва світи пронизують один одного, але ніде не контактують і живуть кожен своїм життям. Тобто, приміром, сидите ви удома за столом, куштуєте, як завжди, гороховий суп, а в цей момент крізь вас пролітає птеродактиль з іншого світу. А ви навіть не помітили!
Фантазія? Ну, не знаю! Людина нічого не може вигадати крім того, що вклав у неї Бог. Ось і в цих фантазіях мені проглядається певне властиве людині передчуття. Передчуття духовної реальності. Передчуття нескінченно близького позамежного. Передчуття Бога, про Якого, як ми і передчували, тут піде мова.
У Посланні до Римлян 8:26 сказано, що «Дух просить за нас зітханнями невимовними». Я якось замислився: «Чому невимовними? Що, Святий Дух не може Себе виразити? Отже, тільки, зітхає, і усе? А як же щодо того, що Він Учитель, Наставник, Утішитель? Для того, щоб бути учителем, треба, як відомо, вміти розмовляти!»
Замислився я і зрозумів, сподіваюся, за допомогою Духа Святого, що зітхання є «невимовними» не через те, що Учитель говорити не уміє, а тому що учень не в силах зрозуміти. З Римлян 8:27 видно, що в Духа є думка, яка, судячи з контексту, тому, хто молиться, незрозуміла. У 2Кор. 12:4 відкривається, що існують «невимовні слова, яких людині не можна переказати». Ну, не зрозуміє людина, тому як для глухонімого найпроникливіша мова так і залишиться невимовною. Оскільки не вимовили ми нічого для нього.
Молитву вірного можна порівняти з річкою. Дух Святий – це річка, а мої думки – рибки. Рибки можуть плавати за течією і проти неї, управо і вліво, а річка тим часом тече в заданому напрямі до місця свого призначення. До Престолу благодаті. А рибки навіть не усвідомлюють, що вони перебувають у річці.
* * *
Чому ж для нас незрозуміло багато «висловів» Духа Святого? На це питання можна відповідати по-різному, і я пропоную свою версію. Почнімо з порівняння тіла і розуму.
Для багатьох людей життя тіла є реальністю в останній інстанції. Свої думки вони сприймають як придаток до життя тілесного, як щось допоміжне. А усе через те, що думку не помацати руками, не побачити очима, не зважити. Вона надто ефемерна для тілесних почуттів, а тому і здається чимось малоістотним. А насправді усе навпаки. Саме думка первинна стосовно тіла. Що думка захоче, то губи і вимовлять. Куди думка направить, туди ноги і підуть. Що людина думає, така й вона (див.: Притчі 23:7).
Але це стосовно тіла людська думка ефемерна. А стосовно думок Духа Святого вона надто груба. Вона огрядна, обтяжена земними образами, не здатна побачити небесне. Наскільки людська думка невідчутна для тілесних почуттів, настільки думка Святого Духа невідчутна для важкої людської думки. Так, є земний рівень спілкування з Богом: час притч, знайомих слів, знайомої мови. Але є межа розуміння, коли земної мови вже недостатньо для діалогу. Потрібен перехід на тонший рівень. І ще: тонке – не означає менш реальне, а огрядне – більше. Якраз усе навпаки!
Неспеціаліст не розгледить у маленькому чорному зернятку майбутню прекрасну квітку. Але невидима схема розвитку, ідея квітки (настільки тонка, що здається неіснуючою) створить із землі, світла і води шедевр, гідний кришталевої вази у вашій вітальні. Матерія важлива, але вона лише одяг для ідеї, матеріал для втілення ідеального, духовного. Планети масою в мільярди тонн мчаться по колу рік за роком, нанизані на невидиму, невідчутну нитку. При усій своїй масивності вони не можуть зірватися з цієї тонкої, але міцної прив’язі. Вона для них – закон. Логос. Слово Боже. Бог сказав – і стало так! Що таке слово порівняно з мільярдами тонн? Звісно, тонни переважують! Та все ж планети – всупереч такій заяві – мчать і мчать по колу. Тисячоліттями!
Тільки духовна складова – називайте її, як хочете, – тримає наш неміцний світ у цілості, утримуючи атоми – або що в нас там? – разом. «І сказав Бог: нехай буде світло. І стало світло» (Буття 1:3). А до появи світла, тобто закону, що приводить хаос до порядку, «Земля ж була безвидна і порожня, і темрява була над безоднею…» (Буття 1:2). Енергії внутрішньоядерного тяжіння, що міститься в простому яблуці, вистачило б на невеликий атомний вибух. Відчуваємо ми її, коли їмо яблуко?
Світ духовний, ідеальний, невидимий, – який стоїть за усім відчутним і тримає це відчутне, – практично не уловимий ні для наших земних почуттів, ні для нашого приземленого розуму. Як віруючі люди, ми визнаємо наявність духовного світу, що викликав до існування наш матеріальний світ, тобто визнаємо первинність духовного світу. Але, незважаючи на це, для нас реальніший створений світ. Що за безглуздість?
Відповідь, мені здається, міститься в Едемському саду. До гріхопадіння Адам і Єва, мали правильне сприйняття життя. Спочатку дух, потім душа, а вже потім – тіло. Усвідомлення Бога було невід’ємною частиною самосвідомості. Перші люди духом бачили ідеальний виворіт світу, невидимий для природного зору. Вони бачили гармонію світу, єдність усіх його різноманітних форм, відчували себе єдиними один з одним, незважаючи на зовнішні відмінності, бо дивилися з правильної позиції, з позиції Бога, Який викликав до існування цей світ.
