Юрію Кириловичу, як Ви думаєте, у церквах нашого братства є проблема ієрархії? Чому взагалі виникло поняття «служитель» і «рядовий член церкви», адже написано «служіть один одному», а також один з принципів протестантизму – загальне священство вірних… Мені здається, розподіл церкви на особливу групу служителів і рядових – перший крок до розподілу на церковну ієрархію… Що Ви про це думаєте?
Чи існує проблема церковної ієрархії в баптистських церквах? Існує, звісно, існує. Її можна спростити і назвати трохи інакше: начальство і підлеглі.
Існує і принцип загального священства. Що ми вкладаємо в нього? Чи означає цей принцип загальну рівність? Чи означає цей принцип відсутність керівництва в общині? Вочевидь, що, відповідаючи на ці питання, ми будемо вимушені визнати, що в церкві Своїй, серед священиків: «Він настановив одних апостолами, інших пророками, інших євангелістами, інших пастирями та вчителями, на довершення святих, на діло служіння, для створення Тіла Христового, аж доки всі прийдемо до єдности віри й пізнання Сина Божого, в мужа досконалого, до міри зростання в нас повноти Христової» (Еф. 4:11-13).
Зауважимо собі, що при збереженні принципу загального священства Бог показує мету Свою в церкві – створення святих, доки всі прийдемо до єдности віри й пізнання Сина Божого! До міри зростання в нас повноти Христової! Досягнення цієї мети – завдання усіх у церкві. Але община вимагає певних організаційних заходів. Керівництво, розподіл ролей, відповідно до дарів Духа Святого. Аналіз процесів розвитку, що відбуваються. Потрібне організоване служіння, що ми називаємо «піклуватися про столи» (Діян. 6:2). Потрібна система визначення тих людей, яких Дух Святий наділив дарами, і затвердження їх учителями, або євангелістами, або пастирями.
Для апостола Павла абсолютно очевидно, що в церкві є ті, хто поставлений відповідальним за благополуччя общини.
«Слухайте наставників ваших і будьте покірні, бо вони постійно дбають про душі ваші, як ті‚ що зобов’язані дати звіт; щоб вони робили це з радістю, а не зітхаючи, бо це для вас не корисно» (Євр. 13:17). Точно те саме ми читаємо і в апостола Петра: «Також і молодші, будьте покірні пастирям; а всі, покоряючись один одному, одягніться у смиренномудрість, бо Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать» (1Пет. 5:5). В обох текстах абсолютно ясно сказано про покору, про покірність. Але апостол Петро додає ще одну особливість церковного співтовариства – взаємне підпорядкування, взаємне служіння. Це те, що відрізняє Церкву Божу від світської організації. Це і є виконанням слів Спасителя: «Більший же з вас нехай буде вам слугою» (Мф. 23:11).
У цих простих поняттях прихована таємниця велика. Розподіл на служителів і рядових часто походить зовсім не з бажання служителів позначити свою перевагу, але з байдужості членів церкви. Адже не секрет, що безліч людей у церкві готова бути загальним священством, але вважає за краще здійснювати його, сидячи на лавках і чекаючи манни з неба. І на пропозицію послужити, пожертвувати, нерідко можна почути: «Є служитель для цього, він хай і служить!» Розподіл відбувається саме в такій реакції членів церкви, коли вони мало-помалу усі справи в общині перекладають на пастиря.
Відповідальність за такий стан, звісно, лежить на усіх, але більшою мірою – на пастирі. Саме йому ставить Господь відповідальність навчити церкву бути дієвою, лозою, гілки якої приносять плід! Адже виноградар гілки, які не приносять плоду, відсікає і кидає у вогонь. І животіння в общині, безплідне і безрадісне, може свідчити про те, що такі «священики» вже давно виключені зі священства. «Вони шукали родовідного свого запису, і не знайшлося, і тому виключені зі священства» (Неєм. 7:64).
І, можливо, через те вони і здатні бувають збуджувати в церкві розбрати, різні конфлікти, є завжди невдоволеними. А ось, що каже Писання: «Пресвітерам, які начальствують достойно, належить виявляти особливу честь, надто тим, що трудяться в слові і навчанні» (1Тим. 5:17). Таке ставлення до служителів є вимога Слова Божого! І це ж Слово наказує служителеві бути сильним і строгим: «Проповідуй слово, наполягай вчасно і невчасно, викривай, забороняй, благай з усяким довготерпінням і повчанням» (2Тим. 4:2). Так діяти може тільки начальник.
Проблема послуху вирішується сама собою, якщо ми розуміємо і приймаємо принцип стосунків у церкви: «Більший же з вас нехай буде вам слугою»! Деякі невірно трактують це твердження, чекаючи від пастиря ролі слуги, а іноді навіть заявляють: «Служіння пресвітера – бути ганчіркою». Але цей текст говорить про те, що кожен член Тіла Христового, будучи відродженим, поспішає послужити ближньому, і не з користі, але з любові! Тоді і зникає розподіл, настає гармонія, і пастир церкви має повагу і любов, і уся община отримує гідне духовне живлення і керівництво.
