У всі часи люди ухилялися від поклоніння Богові. Ось що пише святий апостол Павло в Рим: «Бо, що можна знати про Бога, явне для них, тому що Бог явив їм. Бо невидиме Його, вічна сила Його і Божество, від створення світу через розглядання творіння видимі, так що нема їм виправдання. А оскільки вони, пізнавши Бога, не прославили Його як Бога і не подякували, а заметушилися в своїх мудруваннях, і затьмарилося нерозумне їхнє серце; називаючи себе мудрими, збожеволіли і славу нетлінного Бога змінили на подобу образу тлінної людини, і птахів, і чотириногих, і гадів, – тому й віддав їх Бог у похотях сердець їхніх у нечистоту, щоб вони самі сквернили свої тіла. Вони замінили істину Божу неправдою і поклонялися, і служили тварі замість Творця, Який благословенний повіки, амінь» (Рим. 1:19-25). Такі захоплення зовсім не нешкідливі, як ми бачимо це із слів Послання до Римлян.
Наші біди, особисті і загальнонаціональні, зовсім не змова ворогів, але результат «поклоніння творінню замість Творця». За словом Господнім, Дух Святий і сьогодні викриває світ у гріху, і це – гріх невіри в Ісуса, як Господа і Спасителя. «І коли Він прийде, викриє світ за гріх, і за правду, і за суд. За гріх – тому, що не вірують в Мене» (Ін.16:8,9).
Щоб показати істинне поклоніння, Ісус прийшов на землю і відкрив людям істину про Бога. Ось що каже Ісус у бесіді з жінкою: «Батьки наші поклонялися на цій горі, а ви говорите, що місце, де належить поклонятися, знаходиться в Єрусалимі. Ісус говорить їй: жінко, повір Мені, що надходить час, коли будете поклонятись Отцеві, і не на цій горі, і не в Єрусалимі. Ви кланяєтеся тому, чого не знаєте, а ми кланяємося тому, що знаємо, бо спасіння – від юдеїв. Але прийде час, і нині вже є, коли справжні поклонники кланятимуться Отцеві духом та істиною, бо таких поклонників шукає Отець Собі» (Ін. 4:20-23). Це слово Ісуса, передусім, направляє погляд всякої людини до Того, від Кого «все …сталось, і без Нього ніщо не сталося, що сталося». Ісус стверджує, що людина має поклонятися Богу, Який Творець видимих і невидимих світів. Поклонятися Богу, Який відкрився в єдинородному Сині, Ісусі Христі. Пам’ятати Творця. Благоговіти перед Ним. Розуміти і визнавати і приймати Його владу. Його любов. Його милосердя. Його довготерпіння. Його суворість. Його всемогутність. Його святість. Він відкриває нам Бога, як Отця.
Що ж означає – поклонятися духом та істиною? Вочевидь, що Ісус сказав ці слова юдеям, які поклонялися в букві закону. Потім апостол Павло скаже: «Буква вбиває, а дух животворить» (2Кор. 3:6). Ще раніше Ісус сказав: «Бог є Дух» (Ін. 4:24). Це дуже важлива основа. На відміну від усього матеріального, дух – невидимий. Часто, навіть у релігійному світі, видимі аспекти є головними, оскільки їх можуть судити усі, часто вони і вибудовуються так, щоб захопити людей або задовольнити людей. У той же час невидиме, духовне, залишається неосудним, прихованим, і тому, на жаль, нерідко повним «кісток мертвих» (Мф. 23:27), як сказав Ісус.
Тому, дуже важливо пам’ятати, що наше правильне поклоніння починається з правильного стану нашого духу! «Треба вам народитися звище» (Ін. 3:5-7). «Бо всі ми одним Духом хрестилися в одне тіло, юдеї чи елліни, раби чи вільні, і всі єдиним Духом напоєні» (1Кор. 12:13).
Треба пам’ятати, що тепер гріх людини, найважчий гріх, – це невіра в Ісуса Христа!
Істина не потребує коментарів. Проте важливо, щоб життя наше було життям в істині.
«Поклонятися істиною» – що це означає? Виникає спокуса одні форми поклоніння назвати істинними, а другі – відкинути. Але все-таки йдеться не лише і не стільки про формальне поклоніння, про служіння Богу в храмах і домах молитви. Адже немає жодних вказівок у Писанні про те, як входити в храм, як стояти в храмі, які пісні співати, де тримати руки, що надівати або які стільці ставити або не ставити взагалі. Чи потрібні музичні інструменти, і якщо потрібні, то які, чи потрібні пісні, хто їх повинен писати, як їх співати, в якому складі, чи мають право співати жінки, чи можна розповідати вірші – і питань все більше і більше. Але не про це мова. Це, по суті, виконання древньої заповіді: «Ісус сказав йому: полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю. Це є перша і найбільша заповідь. Друга ж подібна до неї: люби ближнього твого, як самого себе» (Мф. 22:37-39).
Адже йдеться про щоденне, буквально буденне життя, коли усе життя є життя в істині, і життя є поклоніння. Адже недаремно Ісус каже далі: «Повір Мені, що надходить час, коли будете поклонятись Отцеві, і не на цій горі, і не в Єрусалимі» (Ін. 4:21). Але ж і було, і є, що поклоніння Богу здійснювалося в катакомбах, на аренах римських цирків, у пустелях і будинках римських воєначальників. Але саме формальне поклоніння в зборах було вершиною поклоніння в трудах, у святому житті, у стійкому слідуванні за Господом. В оточенні божеств, божків і ідолів, свято і безстрашно визнавати Богом Бога єдиного і посланого ним Ісуса Христа.
«Я є путь, і істина, і життя» (Ін. 14:6) – ось суть поклоніння духом та істиною. «Якщо перебуватимете в Мені, і слова Мої у вас будуть…» (Ін. 15:7).
Замість релігійного ритуалу, пов’язаного з принесенням жертв, з посередницькою місією священиків, вводиться абсолютно нове положення: «Тому що ви не прийняли духа рабства знову на страх, але прийняли Духа усиновлення, Яким кличемо: “Авва, Отче!” Цей самий Дух свідчить духові нашому, що ми – діти Божі» (Рим. 8:15,16). Жертва довершена принесена, спокутування здійснене, тепер поклоніння в дусі і істині дорівнює перебуванню в дусі і істині. І власне життя як дітей Божих у повній відповідності з новим статусом.
Ми тепер уже діти Божі. Поклоніння Богові в тому, що ми не допускаємо у своїх взаєминах брехню. Поклоніння в тому, що ми не дозволяємо принижувати ближніх. Поклоніння в тому, що ми не пройдемо повз бідного, не залишимо хворого без допомоги, введемо до дому свого мандрівника. Поклоніння в тому, що ми приймаємо людей, які живуть поряд з нами, як своїх братів і сестер, так само як і ми, які волають: «Отче наш! Хліб наш насущний дай нам сьогодні!» Поклоніння в тому, що ми свято зберігаємо чистоту шлюбу. Поклоніння в тому, що ми не судимо нікого. Стійко переносимо наклеп і насильства. Виховуємо дітей у вченні Господньому. Дотримуємо закони не із страху, але через сумління.
Поклоніння духом – це стан, в якому людина сумлінна, соромиться коїти зло, не може грубити, гордитися, мстити, заздрити. Положення дітей Божих у кожній дрібниці життя – от поклоніння духом та істиною.
Природно, такий стан впливає і на формальне поклоніння в зібраннях вірних. Це прославлення жертви Христової, це перебування в Його Слові, тобто вивчення Писання, пізнання суті Божих заповідей, виконання Його заповідей. Усе це роблять Його діти – як діти, які щасливі приходять до Отця, перебувають з Отцем, зустрічаються один з одним.
Можливо, точніше за всіх виразив це апостол Павло: «І вже не я живу, а живе в мені Христос!» (Гал. 2:20).
