Подальше життя Праведника

Після від’їзду з Литви Сугіхара працював в японських консульствах у Кенігсбергу, Празі і в посольстві в Берліні. Кінець війни застав його в Бухаресті, де він сам і його сім’я були інтерновані в СРСР.

Сугіхара з дітьми в Бухаресті. Зліва направо: старший син Хірокі, третій син Харукі, другий син Тіакі

Наприкінці 1946 року йому дозволили виїхати в Японію.

У 1947 році сім’я Сугіхара повернулася в Японію, повторивши шлях єврейських біженців з Європи в Азію: Транссибірською магістраллю через усю Росію і через порт Нахідка – в Японію.

У цей час склад МЗС окупованої американцями Японії був радикально скорочений і Сугіхара був звільнений з дипломатичної служби. Формально – по скороченню штатів. А неофіційно йому було сказано, що за самоправство під час «литовського інциденту». Причому, звільнили з «вовчим квитком», так що влаштуватися на роботу до жодної державної установи він не міг. Для сім’ї Сугіхари настали скрутні часи.

Вони осіли в містечку Фудзісава, префектура Канадзава. Сугіхара брався за будь-яку роботу. Але людині в його віці і з його освітою знайти хоч щось пристойне в той час практично не було можливості. Він працював почасовим перекладачем і репетитором, торгував електричними лампочками, одним словом, щосили намагався прогодувати чотирьох синів. Але не легшало.

У тому ж році від раку помирає третій син Сугіхари, Харукі. Навіть на гідні похорони грошей немає. Це був найважчий час у житті Сугіхари. Але за спогадами Юкіко, Тіуне ніколи не скаржився на уряд або міністерство, що позбавили його можливості гідно жити. І він ніколи не розповідав нікому про те, що йому зобов’язані життям більше 6000 людей.

За словами його вдови Юкіко, «після повернення до Японії ми нікому не говорили про те, що сталося в Литві. Ми навіть не знали, чи врятувався хтось з тих, кому були видані візи»

Несподівана зустріч

У 1960 році Сугіхара нарешті отримує непогану роботу в торговому представництві приватної компанії в Москві. Йому довелося змінити ім’я на «Сугівара Сенпо», щоб радянська влада не розпізнала в ньому того активного молодого співробітника японського посольства в Маньчжурії, який допоміг своєму уряду непогано заробити на угоді. По суті, Сугівара Сенпо – це просто інше прочитання тих же ієрогліфів імені Сугіхара Тіуне.

…1968 рік. Сугівара Сенпо вийшов з торгового представництва Японії в Москві і зупинився на ґанку закурити.

– Містере Сугіхара? – пролунало ззаду.

Сенпо обернувся. На нього уважно дивився середніх років чоловік явно єврейській зовнішності.

– Містере Сугіхара? – повторив він, – Адже я не помилився? Ви – Сугіхара Тіуне, ви працювали японським консулом у Каунасі в 1940-му?

Чоловік пильно вдивлявся в обличчя Сенпо.

– Так.

– Містере Сугіхара! – чоловік раптом кинувся до Сенпо і схопив його за руку. – Мене звуть Ієхошуа Нішрі. Ви навряд чи пам’ятаєте мене, я тоді був зовсім хлопченям. Ви врятували життя моїй сім’ї! Ми шукаємо Вас вже більше двадцяти років! На усі наші запити в Токіо або не відповідають зовсім, або кажуть, що такої людини немає. Містере Сугіхара, будь ласка! Моя сім’я буде щаслива бачити Вас!

Ієхошуа Нішрі говорив правду: із самого кінця війни ті, кого колись врятував Сугіхара, об’єдналися в пошуках японського дипломата, що ризикнув своєю долею і життям для порятунку тисяч людей. Японський уряд відмовлявся співпрацювати з організацією «Врятовані Сугіхарою» і не давав жодних відомостей про долю колишнього консула. І тільки через 28 років випадково економічному аташе посольства Ізраїлю в Токіо вдалося знайти свого рятівника.

Визнання

У 1969 році Сугіхара Тіуне відвідав Ізраїль. Він сам і уся його сім’я стали почесними володарями довічної візи в Ізраїль.

Тіуне Сугіхара і його син Нобукі. Голанські висоти, Ізраїль. Грудень 1969.

Його будинок у Фудзісаві тепер постійно наповнювали листи і запрошення від вдячних людей.

У 1985 році Яд ва-Шем удостоїв Тіуне Сугіхара почесним званням Праведник народів світу

Сам він був вже надто хворий і слабкий, щоб їхати на церемонію вручення. Замість нього в Ізраїль вирушили дружина Юкіко і старший син Хірокі. Сугіхара і члени його сім’ї так само отримали громадянство Ізраїлю.

Так пригадує цей візит Юкіко Сугіхара: «Нещодавно я була в Ізраїлі, і до мене підійшов хлопчик років п’яти або шести. Він сказав, що його не було б на світі, якби не мій чоловік, який врятував від смерті його діда. Тільки тоді я зрозуміла весь масштаб того, що зробив Тіуне».

Тіуне Сугіхара (сидить в центрі) із сім’єю і тодішнім міністром закордонних справ Іцхаком Шаміром. Токіо. 1985.

Помер Тіуне Сугіхара 31 липня 1986 року і похований на кладовищі у Фудзісаві. Дружина Юкіко пережила його більше ніж на двадцять років. Вона померла 8 жовтня 2008 року у віці 94 років.

Юкіко Сугіхара. Виступ на форумі в місті Цуруга 20 липня 2001 р.

Незважаючи на публічний розголос його дій Ізраїлем та іншими державами, він тривалий час залишався практично невідомим у своїй рідній країні. І тільки на похоронах, де був присутнім посол Ізраїлю в Японії і велика делегація євреїв зі всього світу, сусіди дізналися про те, ким він був і що зробив.

Нині в архіві МЗС Японії в районі Ікура в центрі Токіо розташована постійна експозиція, присвячена Сугіхарі і його діяльності.

Ім’я Тіуни Сугіхара пам’ятають і в Литві. У 1991 р. у Литві, яка стала знову незалежною державою, одну із столичних вулиць Вільнюса, перейменували в «проспект Сугіхара», тим самим ушанувавши пам’ять японського дипломата.

Крім того, у двоповерховому особняку колишнього японського консульства розмістився Каунаський музей Сугіхари, в якому експонується небачений у світовій дипломатії документ: праву його половину займає роз’яснення про непотрібність візи для в’їзду на острів Кюрасао за підписом Звартендейка, а на лівій половині – транзитна японська віза за підписом Сугіхари. Ще в кутку проставлені штампи МЗС Литовської РСР і НКВС СРСР (на той час Литва вже стала союзною республікою).

Фасад будинку Тіуне Сугіхари, що зберігся, де також розташовувалося японське консульство, у Каунасі, Литва

Післямова

Проїзний документ Зораха Вархафтіга, який очолив єврейську делегацію до Сугіхари
А це їх нова зустріч, вже після війни

P.S. «Якби я обернувся спиною до тих, хто потребував моєї допомоги, то я зрадив свої переконання християнина». Сугіхара Тіуне (Сугівара Сенпо)

Попередній запис

Дивовижний порятунок

Після нападу Німеччини на Польщу 1 вересня 1939 року і початку Другої Світової війни в Литву від німців тікало безліч ... Читати далі