«Я жадав би сам бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних мені по плоті, тобто ізраїльтян» (Рим. 9:3-4).
Ісус Христос говорив, що «немає більше від тієї любови, як хто душу свою покладе за друзів своїх» (під «душею» тут мається на увазі «життя»). Але у випадку вождя євреїв Мойсея і, напевно, більшою мірою[1], Апостола Павла маємо людей з величезними серцями, безмірною любов’ю до свого народу і готовністю пожертвувати заради них не лише земним життям (чому маємо безліч прикладів), але і життям вічним.
Якщо говорити про нас, то доводиться вести мову не про те, щоб пожертвувати життям, а хоч би одним днем або годиною… А відлученим не від Христа, а від телевізора або комп’ютера, знову ж таки, хоч би на день… Хоча при такому підході реально відлучити себе від Христа, навіть не бажаючи цього.
[1] Мойсей не мав таких знань про життя вічне, які мав Апостол Павло, що побував на третьому небі (2Кор. 12:2).
