«Маю бажання визволитися і бути з Христом, бо це незрівнянно краще» (Флп.1:23).
При всьому тому, що християни сповідують життя вічне і визнають перевагу небесного раю перед «долиною плачу» – земним життям з його швидкоплинністю і труднощами, багато хто з них твердо стоїть обома ногами саме на «землі». У той же час потойбічна реальність якось мало їх чіпляє на рівні духовних глибин (які загалом залишаються порожніми), вони продовжують бути плотськими і приземленими. Рай знаходиться десь на задвірках свідомості (подібно як реальність і неминучість смерті), і християнин мало що оцінює, виходячи з його верховенства і важливості. Навіть його «духовність» підпорядкована земному (на землі знаходяться не лише ноги, але і серце).
Одному смертельно хворому християнинові було пророцтво про те, що він буде зцілений, і про нього ж був сон іншому братові, в якому він бачить цього хворого абсолютно здоровим. Я зараз не торкатимуся питання цього пророцтва і особи самого пророка (чи від Бога вони), ми подивимося на реакцію хворого. Він, змучений багаторічною хворобою тіла, став чекати свого швидкого зцілення. А брат, що бачив сон про нього, зрозумів, що Бог дасть абсолютне зцілення, тобто скоро забере його до Себе. Виправдалися очікування саме другого.
Сьогодні, коли я пишу ці рядки, ховатимуть брата, що упокоївся в Господі і нарешті отримав зцілення і потрапив у Божий вічний рай. А що може бути краще за це?
